Читати книгу - "Будні феодала - 2, Олег Говда"

Спалах! Яскравий спалах… Потім удар. Схоже, наконечник списа ковзнув по щиті і тільки краєм зачепив шолом. Але по голові наче обухом сокири засадили.

Обухом... Королькович! Воєвода Смоленський... У мене з ним був договір... Так-так... Не поспішай. Тягни далі за цей кінчик. Договір… Щось я мав зробити за наказом короля для Речі Посполитої… Але що саме?

Згадав. Я погодився спалити Масляний Брід… Що за маячня? Як можна спалити брід? А, це не той брід, який через річку, а село з такою назвою. І що? Я погодився? Японський городничий! Ось уже не чекав від себе такої підлості. Не вірю! Не міг я підписатися на вбивство мирних жителів. Має бути якесь пояснення!

— Тихіше, тихіше, отамане… — пробуркотіла Меліса, ще щільніше притискаючись. — Це лише поганий сон. Виспишся, відпочинеш і знову будеш міцним, сильним. На радість друзям та на страх ворогам.

Сон? Ні, люба, помиляєшся. Сон був про інквізиторів, а Масляний Брід я таки спалив. Щоправда, перед цим вивів із села людей. Ф-фу… Згадав. Навіть від серця відлягло. І мешканців врятував, і наварився на цьому непогано. Воєвода мені грамоту на володіння селом Полісся, з прилеглими до нього землями, передав. І ще грошей пообіцяв. А гетьман Війська Низового Запорізького одразу торбу червінців відсипав. Та й то лише аванс. Обіцяв, за особистої зустрічі, ще додати. Непогано, непогано…

А що далі?

Далі мені потрібні були гроші, селяни та бійці до загону. Оскільки грамота на володіння, навіть із королівською печаткою, не робить їх твоїми назавжди. Якщо ти не в змозі забезпечити розвиток та захист поселення.

Думка про те, де все це можна отримати в найкоротший термін і без особливих зусиль, мені підказав, здається, той самий сотник, що й винагороду від Хмельницького передав. Ім'я не пам'ятаю. Не гетьмана, сотника… Не має значення. Не все одразу.

Загалом зібрав я своїх бійців, яких на той час уже було дюжина чи більше. Імена та обличчя, як і раніше, вислизають… І став бомбити обози людоловів та інших здобувачів живого товару, що повертаються з набігів до Криму. Звільнених бранців приймаючи до загону, з доброї волі, зрозуміло, і не всяких — лише найдобірніших рубак. Селянам пропонуючи на вибір — свободу взагалі, або адресну — з ПМП. Місця поселення: Полісся та Пороги… Дивись, ім'я сотника забув, а назву його села пам'ятаю.

Цікава в мене амнезія. Тут пам'ятаю, тут не пам'ятаю. Геть, як у «Джентльменах удачі». Тільки там головний герой, за легендою, з верхньої полиці в поїзді впав, а мене приклали чимось по голові. Мабуть, в останньому нальоті.

  Гей! Не зрозумів? А чим це моя доглядальниця займається? Обережніше, дівчинко, я ж не паралізований... а тільки млявий... місцями. А подекуди дуже навіть чутливий. Особливо нижче пояса.

Ммм... Так от як вона збиралася розігнати кров по жилах. Цікава тут медицина. Але я не проти... І навіть за. Особливо, після того сновидіння, у стилі БДСМ… Ось так… так, так… не зупиняйся… Ще трохи… ще… Ого! Це ж скільки я утримувався? Дякую, люба. Прокинуся, придумаю як віддячити. Губки у тебе пасують до голосу — ніжні, м'які.

Добре як… Легко на серці від… веселої втіхи. Вона сумувати не дає ніколи.

Тепер притиснися, як раніше. Я більше не опиратимуся. В основних незрозумілих справах розібрався, решта — зачекає. Можна і подрімати трохи. Бо ранок вечора мудріший, а чоботи треба чистити з вечора, щоб зранку одягати їх на свіжу голову... До речі, цікаво чим там уві сні все закінчилося? Знайшов я катів, помстився чи завадило щось? Добре було б додивитися… Терпіти ненавиджу, коли історія обривається на найцікавішому місці. Хоч у книзі чи кіно… а тим паче, у житті.