Читати книгу - "Риль. Любов дракона"

— А що ви там робили? Шукали когось?

Наступної миті Риль опинилася в повітрі, а рука Харзера міцно стискала її горло.

— Відповідай, де вона, тварюко! Поки я з тебе все твоє чаклунство не видушив. Почну кишки випускати, одразу заговориш, — кричав він їй в обличчя, не перестаючи стискати пальці.

Риль вже не сипіла і не намагалася розчепити залізні пальці зі свого горла, вона покірно повисла на руці цього божевільного. Світ втратив свою різкість, навіть голос мучителя затих.

Раптово хватка зникла, і Риль з усього маху впала на підлогу. Цілюще повітря наповнило легені.

— Я останній раз тебе попереджаю, твоя високосте, ще раз втрутишся, і ти у мене своїм ходом за нами підеш, і плювати мені, яке в тебе походження.

— Найвище, — буркнув Харзер, піднімаючись з підлоги. На дівчину він не дивився. — Добре. Але я доповім, куди слід, що ти панькаєшся з темними, капітане.

— Та хоч намалюй, головне — не заважай, — беззлобно відмахнувся той.

Риль за час їх суперечки трохи прийшла до тями, перестала хрипіти і розкривати рот, як викинута на берег риба.

Всередині неї все клекотіло від злості. Нехай він хоч тричі високість, душити її нікому не дозволено. До того ж зараз багато що залежить від того, як вона себе поведе — залишиться тремтячою переляканою дівчинкою чи…

Риль встала і попрямувала до дверей. Двоє матросів тут же заблокували їй дорогу. Мовчки повернулася, демонстративно взяла стілець, приставила до стіни, сіла, насунувши на голову капюшон. Все, вона втомилася, замерзла і, здається, захворіла, і плювати їй на цей допит. Відповідати на питання душителя вона не збирається.

— Я так розумію, співпрацювати ти відмовляєшся, — присів поруч з нею навпочіпки капітан, — і що нам треба зробити, щоб це виправити?

— Капітане! — обурено завив Харзер.

— Замовкни, — гаркнув той, остаточно виходячи з себе.

— Гарячий чай, карта, сухий одяг і душ, — сиплим голосом відповіла Риль.

— І все? — здивувався капітан. — Я був упевнений, що ти забажаєш як мінімум половину королівської скарбниці.

— А що, у короля пристойна скарбниця? — зацікавилася дівчина.

— Не те слово, — посміхнувся капітан, — він готовий віддати все, що завгодно, за повернення дочки. Чай зараз принесуть, карта тут. Душ і одяг будуть пізніше. Усе?

— Поки — так, — кивнула, — до скарбниці повернемося пізніше, — і не без задоволення почула, як збоку заскреготав зубами від люті Харзер.

Для того щоб підійти до столу, довелося зібрати залишки сил. Невже вона дійсно захворіла? Як невчасно!

Риль кинула уважний погляд на розкладену карту. Задумливо провела пальцем по лініях материків, намалювала карлючку на блакитному плямі океану. Поруч хтось поставив паруючий кухоль з темно-коричневим напоєм. Пахло смачно, але абсолютно незнайомо. На жаль, довгоочікуваний напій їй поки не доступний, хіба що зробити маленький ковток на пробу. Все одно доведеться переходити на місцеву їжу і воду, а це можна буде зробити тільки якщо пробувати.

«Отже, що ми маємо» — підвела підсумок Риль. Світ не її, але мова загальної лінгвістичної групи, значить зв'язка одна. І то добре. Магія є, ось тільки місцеві активно використовують техніку, причому досить складну. Взяти хоча б цей підводний апарат. У його роботі вона не відчуває ніякої магії. Так, це точно не сусідній з її рідною домівкою світ. Його вона знає досить добре. Подібні сплави техніки і магії можливі в п'ятому чи шостому. Так що, схоже, тут вона застрягла. На те, щоб обшукати всю зв'язку світів, піде пристойна кількість часу.

Капітан втратив терпіння, дивлячись, як дівчина вимальовує безглузді фігури, водячи пальцем по карті.

— У тебе є, що нам сказати? — повернув він її до дійсності, — чи продовжиш милуватися картинками?

— Ім'я Блідолиций вам про що-небудь говорить? — обережно почала гру Риль.

— Герцог Еспергус на прізвисько Блідолиций, — присвиснув капітан, — відома особистість. Ось хто вже точно пов'язаний з темними.

— Дівчинка у нього, в підземеллях Терли… Турли…

— Терлістагах, — підказав капітан.

— Так! Саме так.

— Ви їй що, вірите? — втрутився Харзер. — Хіба можна темним хоч у чомусь вірити?

— Досить! Ваша високосте, йшов би ти звідси, — ласкаво попросив капітан.

— Я особисто перевірю кожне твоє слово, темна, і якщо ти збрешеш, — Харзер багатозначно замовк. Неприкрита погроза легко читалася в його погляді.

— Перевіриш, обов'язково перевіриш, особисто і в Терлістагах, — вніс пропозицію капітан.

Ця ідея чомусь не викликала особливого захоплення у принца, він ще трохи посвердлив дівчину злісним поглядом, а потім велично зник. Схоже, цей аристократ дістав уже всю команду, але сперечатися з ним наважувався лише капітан. На борту свого судна він був головніший за короля і мав повне право послати будь-кого куди подалі.

— Чай, я бачу, тобі наш не до вподоби. Боїшся, що отрую? Даремно. Ти для мене зараз цінний свідок. Якщо повернемо принцесу, слово даю, про твою темність ніхто і не згадає, та й не вірю я в неї. Ходімо. Ти там про душ згадувала? Звати тебе як?

— Риль, — невдоволено пробурчала дівчина, звернення «темна» різало їй слух.

— А мене Аскерт. Будемо знайомі. Лексе, проведи гостю. Це мій старший помічник. Той ще дурило, але хороший хлопчина.

Хороший хлопчина підозріло покосився на дівчину, немов вона ось-ось повинна була перетворитися на чудовисько. І не дивно, за логікою, нічого звичайній людині робити вночі на кораблі незаспокоєних душ.

Старпом швидко довів її до душової кабіни, нашвидку показав принципи її роботи і, наказавши економити воду, зник, обіцяючи повернутися з сухим одягом.

Одяг виявився все тією ж чорною формою, яка мішком повисла на дівчині. Після душу очі у Риль стали остаточно злипатися, ноги ледве змогли дотягнути змучене тіло до ліжка в крихітній каюті, після чого дівчина провалилася в глибокий сон.

Розбудив її все той же «хороший хлопчина», Старпом, і передав наказ капітана з'явитися в кают-компанію. Витративши десять хвилин в безнадійній спробі привести себе в порядок, Риль плюнула на зовнішній вигляд і потопала босоніж по коридору — взуття їй не видали, а сандалі вона втратила ще в морі.

Голова у Риль розколювалася, в роті пересохло, тіло трусило від ознобу. У ступні від підлоги впивалися крижані голки холоду, пронизуючи тіло наскрізь, змушуючи зуби вистукувати ритмічну дріб. «Так і є, захворіла», — з прикрістю констатувала вона. Але про хвороби доведеться забути, не час для слабкості і, на жаль, не до лікування.

Не відразу затуманена хворобою свідомість звернула увагу на тишу,