Читати книгу - "Реліквія, Tadelia Ross"

    Підійшовши до машини Емі сказала: "Занадто багато пафосу у повітрі."

    Чоловік нічого не сказав, стримано посміхнувся та відкрив пасажирські двері для дівчини. Вона підняла одну брову, на її обличчі читалося здивування і водночас здивування від цього жесту. Кілька секунд тиші і дівчина все ж сіла у автівку. 

    Доки вони їхали переважно тиша панувала у салоні. Доки Емілі не зрозуміла, що Едвін прямує не в офіс.

— Куди ми їдемо? - вона зберігала холодність та спокій, та все ж її непокоїла ця ситуація.

— Якщо ти читала документи, то мабуть, знаєш, що ре... - він зупинився, бо ледь не видав себе. - Річ, яку ми шукатимемо крайній раз була у Гордія Мельникова.

— Я читала це. Що з того? - вона подивилася на нього.

— Їдемо до нього, щоб дізнатися чи вона у нього чи він її продав. Треба у нього дізнатися деталі. - спокійно пояснює чоловік свій задум.

— Добре, подивимося, що з цього вийде.

   Вони під'їхали до двоповерхового будинку. Навколо нього росли кущі та дерева. Все виглядало охайно і доволі мило. На ґанку з'явився силует старого чоловіка з ціпком. 

— Хто ви такі? - хриплим голосом звернувся старий до Едвіна та Емі.

    Поки вони йшли до Гордія Федоровича дівчина прошепотіла Едвіну: "Гнітюча атмосфера тут." 

— Невже ти боїшся? - прошепотів у відповідь їй чоловік і кутики його вуст смикнулися до гори, коли він подивився на неї.

— Жарти тут недоречні. Я кажу про свою інтуїцію. Щось тут не так. - дівчина відповіла йому дивлячись на старого, який уважно спостерігав за ними.

— Добрий ранок! Ми прийшли задати вам декілька питань щодо... 

— Щодо вашої колекції антикварних речей. - Емі перебила Едвіна. - Так, я читала статті про неї. І ми дуже хочемо написати, ще одну статтю, але з новим поглядом на речі. Можливо ми напишемо про якусь одну річ з вашої колекції, яка має цікаву історію.  

— Про неї написано чимало статей. В моїй колекції є дивовижні речі, а люди не розуміють їх цінність, тож чим зможе допомогти ще одна типова стаття?! 

— Ми зможемо допомогти вам, якщо розкажете нам про речі. Ми спробуємо довести, що вони дуже цінні. У нас це виходить найкраще. - Едвін говорив так впевнено, що навіть Емі мало не повірила йому. 

— Так, ми зробимо так, щоб усі довкола зрозуміли цінність речей, які ви хочете продати. Також їх можна продавати через аукціон. Головне правильно подати інформацію про речі і тоді люди самі захочуть їх купити. - схоже старий все ж їм повірив, тож пусти у будинок і повів у залу, де розташовувалася колекція.

— Залишилося два тижні до балу, який влаштовує моя онука. Я хочу зробити їй подарунок, коштів у мене нема, тож якщо ви за цей період зробите, так щоб люди захотіли купити деякі речі з моєї колекції, то я подарую будь-яку річ зі свої колекції в знак вдячності. - старий глянув на них чекаючи відповідь.

      Дівчина поглянула на величезну колекцію і очима знайшла те, що вони шукали.

— Тоді подаруєте нам це, якщо ми зробимо так, щоб бажані речі були продані? - вона вказала на річ та з надією спитала у Гордія Федоровича.

— Юна леді знається на речах. Що ж... хай буде так. За свої старання ви отримаєте цю річ. Але спочатку виконайте свою частину угоди.

— Тоді пропоную написати статтю про речі, які хочете продати та провести аукціон на наступному тижні.

— Згода.

    Мельников розповів про колекцію. Едвін уважно все слухав та записував. Це зайняло майже увесь день, тож Едвін та Емі покинули будинок о третій годині дня. Пізніше вони їхали в машині чоловік запропонував поїсти в кафе, дівчина не була у захваті від ідеї, але голод був сильніший, тож вони все поїхали в кафе.