Читати книгу - "Готель Світів , Ді Мія"

Я сиділа в кімнаті біля вікна і дивилась на зорі.
Після того, як чоловік пішов я не ризикнула заходити за ним. Може він маніяк якийсь, я ж не зовсім зійшла з розуму йти всередину покинутого місця де ходить незвичний незнайомець.

Прикрила двері та навіть не намагалась їх зачинити, всередині знаходилась людина і взагалі я не знала як це зробити, бо відкрились вони досить дивним способом. Швидким кроком, майже бігом добралась до дому, пробігла повз кухню привітавшись з дідом і зачинилась у своїй кімнаті.

Все навкруги здавалось якимось не тим як раніше, наче нереальним. Світ ніби перевернувся з ніг на голову. Якщо я ще знайшла виправдання дідусевим словам, то рудий чоловік зовсім збив мене з пантелику.

Нащо мені так брехати, я не могла збагнути, але і повірити в нісенітницю про охоронців теж.

Підійшовши до білого столика з круглим дзеркалом глянула на себе.

Червоне довге волосся було скуйовджене, зелені очі ніби втратили свій блиск, синя обтягуюча футболка чимось замастилась внизу на животі. Я швидкими рухами зняла джинси й повісила їх на стілець, вдягнула домашні треніки та зітхнула з полешенням, бо мої трохи великі нижні "дев'яносто" вже змучились у вузьких джинсах.

На столі лежав той самий ключ, але я спеціально навіть не дивилась на нього. Досить з мене на сьогодні.

Чи я божеволію, чи ключ реально сяяв і відкрив двері? І бачила це не тільки я. Чи це в мене глюки? І сяйво глюки й символи однакові теж?!

- Аааа! Не можу більше так! Треба поспати! Ранок мудріше вечора! - погасивши світло я лягла в тепле м'яке ліжко.

Сон ніяк не йшов. Я крутилась з боку на бік і слухала, як йде годинник у кімнаті дідуся. Сьогодні цей звук здавався в десять разів гучніше ніж зазвичай.

Дід напевно ще навіть не лягав. Він дуже любив поратись на кухні, доглядати за своїми квітами в горщиках, які стояли по всьому будинку і подовгу сидіти біля каміна та дивитись у вікно чи на вогонь.

Згадались його шалені історії про різні цікаві народи. Особливо йому подобалось розповідати про вогневиків. Він так називав народи, магія в яких була зв'язана з вогнем. Усілякі демони, дракони... Ні казки не були страшні, навпаки дуже добрі. В них навіть самі злі істоти, які в книжках зображувалися, як монстри - були душки. Певно це мені й подобалось в історіях діда.

З такими думками мене нарешті й поглинув сон. Але він не став моїм заспокоєнням.
Уві сні я виявилась замкнута в якомусь приміщенні без дверей і вікон. Я розуміла, що мені терміново потрібно вибратись з кімнати, бо станеться щось жахливе... Але як вибратись із такої кімнати? Я шукала вихід і ніяк не могла його знайти. Часу лишалось все менше. Крізь сон, чи це було теж частиною сну, я чула як з кожною секундою все гучніше цокає дідів годинник.

Прокинулась в холодному поті від свого крику.
- Ні! - різко відкрила очі.

Почулись тихі кроки, а за ними й стукіт у двері.

- Ліл ти як? В тебе все нормально? - донісся коло дверей голос дідуся.

- Так, все добре! Вибач, що розбудила! Лягай спати! - намагалась я заспокоїтися і вирівняти дихання, щоб голос здавався нормальним і сонним.

- Ти точно в порядку? - було чутно, що дідусь нервує.

- Так! - Удала, що голосно позіхаю.

- Добре, якщо що клич мене. І Ліл... - вона почула в голосі діда тремтіння - чим раніше ти приймеш правду і приступиш до своїх обов'язків - тим краще буде, повір. Тягнути з цим небезпечно, для всіх нас. - почулися кроки, що віддалялися.

- Ти про що? - крикнула я, але він вже пішов.
Невже, через це можуть бути якісь неприємності у мене і ще, в кого ще? У діда? Та шо це знову за маячня?

Я зітхнула та відчула холод.

Подивившись у бік вікна я помітила, що воно відкрито навстіж. Звідти піддував прохолодний вітер, а майже невагома прозора фіранка тремтіла у своєрідному вітряному танці.

Невже забула зачинити й воно від вітру саме повністю відчинилось? Можливо.
Закуталася в ковдру, встала з ліжка і швидко закрила вікно. За ним сходило сонце, гарно освічуючи води Аквамаринового моря.

Я зрозуміла, що сьогодні більше не зможу заснути та почала готуватись до пар в універі .