Читати книгу - "Секрети під поверхнею , Кейт Маєлс"

Коли Катерину й Олександра відпустили з допиту, вони вирушили додому до Катерини.

-Як же мене бісить цей Андрій! Вічно пхає свого носа куди не слід, - роздратовано сказала Катерина.

-Вибач? А хто такий Андрій? - здивовано запитав Олександр.

Це той поліцейський, який нас привів на допит. Все містечко знає, що я йому подобаюся, а він мені ні, - з посмішкою промовила вона.

Олександр і Катерина домовилися, що наступного дня вони повернулися до тунелів, сподіваючись, що остаточно продовжать свої дослідження та знайдуть відповіді на всі запитання.

Коли вони пришли Олександр побачив маленьку сільську хатинку

- Ти тут живеш? – запитав Олександр

- Так , ти в перше бачиш таку домівку ? – Катерина на мить замовчала і потім продовжила –

Знаєш а я і не здивована , ви міські всі такі- сказала Катерина і повернулася до Олександра

- Всі такі? Це які?- здивовано запитав Олександр

- Просто Такі – сказала вона з посмішкою і відчинила дверцята

Катерина і Олександр зайшли в середину, хатинка була затишна з двома кімнатами , кухнею і ванною кімнатою . Катерина пішла на кухню а Олександр пішов в одну з кімнат, щоб покласти свої речі . Через пору хвилин у кімнату зайшла Катерина.

-Їсти будеш?

-Що?- запитав Олександр коли виразив з під ліжка

-Питаю, їсти будеш?

- Буду- відповів Олександр

 - Тоді їди на кухню- сказала Катерина і зачинила двері

На наступний день

*дзьнь* *дзьнь* - продзвенів годинник

На годиннику було 9 година ранку, Катерина ще спала. Олександр встав з ліжка і пішов на вулицю, він почув легкий запах трави і роси. У сусідів вже співали півні, вигляд з її будинку був спрямований на поле де паслися корови.

- Ти чого так рано встав? – запитала Катерина виходячи з хатини

- В тебе продзвенів годинник, я і встал

- А , тоді добре, пішли їсти – сказала Катерина і зайшла в хатинку

- Що будемо робити ?- запитала Катерина за столом

- Ти про що?

- Я кажу про те, що ми будемо робити щоб повернутися до тих воріт ?

Олександр замислився на мить, розглядаючи ситуацію. Він відчував, що таємниця тунелів і воріт варта ризику.

Нам треба повернутися туди, але цього разу бути обережнішими, - сказав він нарешті. – Можливо, слідкувати за Андрієм, щоб переконатися, що він не завадить нам.

Катерина кивнула, погоджуючись.

Добре. Тоді сьогодні вдень ми зберемо все необхідне і підемо знову до тунелів. Але спершу потрібно переконатися, що нас ніхто не бачить.

Після сніданку вони почали готуватися. Олександр взяв із собою ліхтарик, блокнот і камеру. Катерина підготувала карту тунелів, яку вона знайшла під час своїх досліджень.

-Нам потрібен план, - сказала Катерина, розкладаючи карту на столі. – Ми повинні рухатися швидко і не залишати слідів.

-Гаразд, - погодився Олександр. – Підемо вдень, коли Андрій буде зайнятий іншими справами.

Катерина і Олександр вийшли з хатинки та тихо пішли до тунелів. Вони уважно оглядалися навколо, щоб переконатися, що їх ніхто не бачить. Після декількох хвилин ходьби вони дісталися до входу в тунелі.

-Будьмо обережні, - прошепотіла Катерина. – Якщо щось піде не так, ми маємо швидко вибратися звідси.

Вони увійшли в тунелі й почали рухатися вперед, тримаючи ліхтарики перед собою. Тунелі були темні і вологі, зі стінами, вкритими мохом.

Нарешті, вони дійшли до воріт, які бачили раніше. Ворота були масивні і виглядали древніми, з незрозумілими символами, вирізаними на їх поверхні.

-Як думаєш, що за цими воротами? – тихо запитав Олександр.

Не знаю, але ми скоро дізнаємося, - відповіла Катерина, обережно торкаючись воріт. Вони почали відчинятися з гучним скрипом, відкриваючи перед ними новий шлях.