Читати книгу - "Шкільне життя , Тигер "

---

Коли вони увійшли в школу, в коридорах панувала тиша. Світло було приглушеним, і кожен їхній крок лунав гучним відлунням. Їхній друг Влад ніде не з’являвся.

**Грішка (тихо):** *"Андрію, це якесь дивне відчуття. Ми точно робимо правильно? Чому Влад не відповідає на наші дзвінки?"*

Раптом їхні телефони одночасно отримали нове повідомлення: *"Я чекаю на вас на різних кінцях школи. Час розділитися. Доведіть свою сміливість."*

Грішка прочитав повідомлення і відразу зблід.

**Грішка (з тремтінням у голосі):** *"Це вже точно не Влад... Хто б це не був, він хоче, щоб ми розділилися. Андрію, я не думаю, що це гарна ідея. Ми маємо залишитися разом."*

Грішка поклав руку на плече Андрія і серйозно подивився на нього.

**Грішка:** *"Ти точно хочеш розділитися? Я бачив у фільмах — коли головні герої розділяються, завжди відбувається щось погане. Може, краще підемо разом?"*

Андрій подивився на друга і, намагаючись зберегти спокій, відповів:

**Андрій (з посмішкою):** *"Грішко, не вигадуй. Ти, мабуть, передивився забагато фільмів жахів. Тут нічого страшного немає. Ми просто швидко знайдемо Влада і розберемося з усім."*

**Грішка (з іронією):** *"Ну-ну, ми ще побачимо, хто буде правий. Ось ми розділимося — і щось точно відбудеться."*

Андрій знизав плечима і вирушив у свій бік. Він вирішив піднятися на дах школи, де, за його припущенням, міг чекати їхній друг або хтось, хто залишив повідомлення. Грішка пішов іншим шляхом, в бік спортзалу, неохоче розділившись з другом, але з надією, що вони швидко вирішать проблему і все це виявиться простим непорозумінням.

---

Андрій піднявся на дах школи. Його серце билося швидше, і з кожним кроком він відчував, як напруга зростає. На даху панувала тиша, здавалося, ніби час зупинився. Він пройшов уперед і побачив фігуру дівчини, що стояла біля самого краю. Її довге волосся розвівалося на вітрі, а вираз обличчя був дивно спокійним, але водночас наповненим якоюсь дивною пристрастю.

**Андрій (здивовано):** *"Хто ти? Це ти писала ті повідомлення?"*

Дівчина повернулася до нього, і в її очах заграв невловимий блиск. Це була не Аяко, як він спочатку думав. Вона використовувала її ім’я, але це була зовсім інша людина. Її обличчя було дивним поєднанням ніжності і божевілля.

**Дівчина (посміхаючись):** *"Моє справжнє ім’я — Хінако. Ти шукав відповідей, Наруто, але не розумів, що справжня гра тільки починається."*

Андрій відчув, як його серце стискається від тривоги.

**Андрій (з недовірою):** *"Ти... Це все ти влаштувала? Чому?"*

Хінако зробила кілька кроків до нього, зупинившись на небезпечній відстані.

**Хінако (тихо, але з пристрастю):** *"Андрію, ти навіть не розумієш, скільки часу я чекала цього моменту. Я стежила за тобою весь цей час, і тепер ти — частина моєї гри. Вона не схожа на інші ігри, в які ти грав. Тут все набагато серйозніше. Якщо ти не розгадаєш моїх таємниць, це може закінчитися для тебе... зовсім не так, як ти думаєш."*

Андрій відчув холод на шкірі. Її слова звучали як вирок, але в її очах була дивна любов, змішана з одержимістю.

**Андрій (рішуче):** *"Це якась божевільна гра, Хінако. Я не буду брати участь у твоїх експериментах."*

Вона засміялася, її сміх лунав тихо, але водночас небезпечно.

**Хінако:** *"У тебе немає вибору, Андрію. Це гра на життя, і ти вже в ній. Але не хвилюйся. Якщо ти розгадаєш мою загадку, я дозволю тобі вийти. Якщо ні — тоді все закінчиться тут, на цьому даху. Я даю тобі шанс. Доведеш свою силу чи підеш шляхом слабких?"*

Андрій розумів, що від цього моменту його життя висить на волосині. Він бачив, що ця дівчина не жартує. Вона була небезпечною і готова піти до кінця у своїй грі.

**Андрій (зібравши волю в кулак):** *"Я розгадаю твою загадку, але не тому, що хочу грати в твої ігри, а тому, що я не дам тобі контролювати моє життя."*

---

Тим часом Грішка, перебуваючи в іншій частині школи, почав чути дивні звуки і відчував, як ситуація стає все більш небезпечною. Він підозрював, що його слова про розділення можуть виявитися пророчими...

Сторінка 3

Андрій стояв на краю даху, дивлячись у вічі Хінако. Її очі палали дивним вогнем, змішанням божевілля і якоїсь дивної одержимості. Він розумів, що ситуація стала набагато складнішою, ніж він міг передбачити. Вона грала свою гру, і в цій грі не було правил, окрім її власних. Але Андрій не мав наміру ставати її маріонеткою.

**Андрій (рішуче):** *"Ти хочеш, щоб я грав у твої ігри? Тоді відповідай мені на кілька запитань. Якщо це справді гра, я маю право знати, з чим маю справу."*

Хінако посміхнулася, її усмішка була холодною і трохи хижою.

**Хінако (тихо, але впевнено):** *"Гаразд, Андрію. Ти можеш задати три запитання. Але знай, що це не змінить твоєї долі."*

Андрій зробив крок ближче, але водночас уважно стежив за її рухами, готовий тікати в будь-яку мить.

**Андрій (підозріло):** *"Перше питання. Чому ти назвала мене Наруто? Що це має означати?"*

Хінако на мить замислилася, немов її це питання трохи здивувало. Але потім вона подивилася на нього з інтересом.

**Хінако (з іронією):** *"Наруто... Ти, Андрію, нагадуєш мені цього героя. Ти впертий, завжди прагнеш захистити своїх друзів, і ти навіть готовий ризикувати собою заради інших. Такими як ти, завжди легко керувати. Ти вважаєш, що можеш перемогти своїм почуттям обов'язку, але насправді це твоя слабкість."*

Андрій стискав кулаки, відчуваючи, як її слова пробираються до нього, але він тримався.

**Андрій (серйозно):** *"Чому ти це робиш? У чому сенс цих смертельних ігор? Чого ти хочеш досягти?"*

Хінако нахилила голову набік, роздумуючи над відповіддю.

**Хінако (з усмішкою):** *"Чому я це роблю? Тому що я можу, Андрію. Люди, як ти, — цікаві іграшки для мене. Мене не цікавлять ваші життя. Я створюю світ, у якому ви підкорюєтеся моїм правилам. Твій страх і твоя рішучість — це мої інструменти. Це більше, ніж просто гра. Це моя можливість керувати твоєю долею."*