Читати книгу - "Леопард"

Харрі поглянув на дорогу через паркан у садку. На припарковану автівку.

— А що я?

— Чи ти схожий на мене? Добрий, крадій та пожадливий?

— Та ні. Я поганий. Чесний і пожадливий. А чоловік у тебе який?

Ці слова пролунали жорсткіше, ніж він того хотів, ніби він намагався поставити її на місце, наче вона… вона, а що, власне, вона? Бо сидить отак тут, бо приваблива, бо їй до вподоби те ж саме, що і йому, бо вона дала йому взутися у чоловікові капці й поводиться так, ніби його не існує.

— А що чоловік? — спитала вона посміхаючись.

— Хай там як, а нога у нього добряча, — почув Харрі свій власний голос і зажадав стукнутись головою об стільницю.

Вона голосно засміялася. Сміх покотився у тишу Фагерборгу, що звисала над садами, будинками, гаражами. Гаражі. Усі мали гаражі. І лише одна машина стоїть на вулиці. Звісно, можливо, є тисяча причин, чого вона там стоїть.

— У мене немає чоловіка, — стиха мовила Кая.

— Отже…

— Отже, ти взувся у капці старшого брата.

— А ті, що на сходах…

— Теж його. Вони стоять там, бо я втовкмачила собі в голову, що чоловічі черевики сорок шостого з половиною розміру можуть відлякати поганих чоловіків із недобрими намірами.

Вона кинула на Харрі багатозначний погляд. Харрі вдав, ніби не помітив глузливого натяку.

— Отже, твій брат мешкає з тобою?

Вона заперечно хитнула головою.

— Він помер. Десять років тому. Це татова квартира. В останні роки, коли Евен вчився у Бліндерні, вони мешкали тут із татом.

— А тато де?

— Він помер невдовзі після Евена. А я саме переїхала сюди, тож квартира стала моєю.

Кая підібгала коліна до підборіддя й поклала на них голову. Харрі дивився на її витончену шию, на ямку під зібраним догори волоссям, прядки, що повибивалися.

— Ти часто про них думаєш?

Вона підвела голову.

— Про Евена частіше, — сказала вона. — Тато пішов від нас, коли ми ще дітьми були, мама жила своїм життям, тож Евен був мені наче й за тата, і за маму. Він допомагав мені, заохочував, виховував, був мені в усьому за взірець. Коли маєш таку близькість із людиною, як Евен, вона ніколи не зникає. Ніколи.

Харрі кивнув.

Кая обережно кахикнула.

— А як справи у твого тата?

Харрі уважно вивчав вогник сигарети.

— Тобі не видається дивним, — мовив він, — що Хаген дав нам сорок вісім годин? Звільнити кабінет ми могли б і за дві години.

— А ти про це якої думки?

— Може, він вирішив, що ми витратимо останні два робочі дні на щось корисне?

Кая витріщилась на нього.

— Звісно, не на розслідування убивств. Цим нехай опікуються у Крипосі. Але я чув, що групі, яка розшукує зниклих безвісти, потрібна допомога.

— До чого ти ведеш?

— Аделе Ветлесен. Молода жінка, котра, як я знаю, ніяк не пов’язана із жодним з убивств.

— Гадаєш, нам треба…

— Гадаю, ми зустрічаємось на роботі завтра о сьомій ранку, — сказав Харрі. — Подивимось, чи станемо ми хоч трохи в нагоді…

Кая Сульнес затягнулася сигаретою. Видихнула дим і знову затянулася.

— То як, заспокоїлась? — спитав Харрі, криво посміхаючись.

Кая захитала головою, вона тримала сигарету перед собою.

— Мені хочеться зберегти мою роботу, Харрі.

Харрі кивнув.

— Приходити чи ні — справа добровільна. Бйорн теж розмірковує.

Кая знову затягнулася сигаретою. Харрі загасив свою.

— Уже час іти, — сказав він. — У тебе зуби цокотять.

На зворотному шляху він намагався роздивитися, чи є хтось у машині, яка стояла припаркована, але наблизитися непоміченим було неможливо. І він вирішив не ризикувати.

Будинок в Уппсалі чекав на нього. Великий, порожній і сповнений луною.

Він ліг на ліжко у своїй хлопчачій кімнаті й заплющив очі.

Йому знову наснився сон, який ввижався так часто. Гавань для яхт у Сіднеї. Ланцюг, що підіймається. Кусюча медуза здіймається на поверхню, але це зовсім не медуза, а руде волосся навколо жіночого білого обличчя. А потім прийшов інший сон. Новий. Уперше він побачив його у Гонконзі, у переддень Різдва. Харрі лежав і не зводив очей із цвяха, що стирчав у стіні, а на ньому — хтиве обличчя з доглянутими вусами. Уві сні у Харрі щось було в роті, йому видавалося, ніби через це щось голова от-от вибухне. Що ж це було? Обіцянка. Харрі здригнувся, потім знов і знов. Тричі. І заснув.

Розділ 28. Драммен

— Отже, це ви заявили про Аделе Ветлесен у розшук, — сказала Кая.

— Так, я, — відповів хлопець, що стояв перед ними у «People & Coffee», — ми мешкали разом. Вона не повернулася додому. Я гадав, що не можу цим нехтувати.

— Звісно, — мовила Кая й глянула на Харрі.

Пів на дев’яту ранку. З Осло до Драммена вони дісталися лише за півгодини, відразу по ранковій нараді, яка скінчилася тим, що Харрі виключив з групи Бйорна Гольма. Той промовчав, лише глибоко зітхнув, помив свою чашку й вирушив назад у криміналістичний відділ у Брюн, щоб продовжити працювати там.

— Про Аделе ви щось чули? — спитав хлопець, переводячи погляд з Каї на Харрі.

— Ні, — відповів Харрі. — А ви?

Хлопець похитав головою, потім озирнувся через плече, перевіряючи, чи не зібралася черга за барною стійкою. Вони сиділи на стільцях перед вікном, що дивилося на один з численних майданів Драммена, іншими словами — на відкриту площу, що правила за парковку. У кав’ярні продавали каву та тістечка за цінами, як в аеропорту, вдаючи, буцімто вони є частиною американської мережі; утім, воно й справді могло так бути. Хлопчина, з яким мешкала Аделе Ветлесен, Гейр Брюн, на вигляд мав років тридцять, навдивовижу білу шкіру, лискуче чоло, що швидко вкривалося потом, над блакитними, метушливими очима. У дев’яності, коли бари-кав’ярні лише почали завоювання Осло, назва його посади в закладі — бармен — вселяла шанобливу повагу. Одначе посада зобов’язувала лише варити каву — мистецтво, у якому, принаймні на думку Харрі, найголовніше — не наробити явних помилок. За поліцейською звичкою Харрі силкувався, слухаючи співрозмовника, за інтонацією, дикцією, лексикою та різноманітними граматичними порушеннями норм розгадати, хто перед ним. Анічогісінько у звичках Гейра Брюна зачісуватися, вдягатися, поводитися не видавало в ньому гомосексуаліста, але варто було йому заговорити, як видавалось, що він — голубий. Щось було у тому, як він вимовляв голосні, вживав безліч зменшувально-пестливих слів, умисно шепелявив. Харрі розумів, що насправді хлопець, можливо, був абсолютним гетеросексуалом, але все одно гадав, що Катрина даремно так поспішно вирішила, що Гейр