Читати книгу - "Медлевінґери"

Високо в небі, де не було ані хмаринки, стояла ясна повня. Мерехтіли зорі, купаючи хати й вулицю в голубуватому світлі.

«Коли б хоч знати, куди подався Ведур! — думав Нісс, стоячи самотою серед темної сільської вулиці. — Знати б хоч напрям: північ чи південь? Схід чи захід? Ну чому я не дочекався його вчора, коли він повернувся від короля? Чому не дочекався, поки він вийде з майстерні?»

Нісс помітив, що мимохіть уже йде в тому напрямку. Саме в майстерні він бачив Ведура востаннє, то в майстерні й пошукає якихось вказівок, куди міг подітися його батько. Хлопець пішов швидше, майже біг.

На розпутті, там, де одна стежка повертала до лісу, а друга — до священного гаю, він начебто помітив, як щось ворухнулося. Зупинився.

— Хто там? — тихо запитав, звертаючись до кущів край дороги.

«Коли б оце бути лі-феєю! — подумалось. — Коли б розуміти мову тварин! Тоді б нічна прогулянка не становила жодних труднощів…»

«Привіт, Ніссе, це просто я, кролик!» Або: «Не хвилюйся: це моя дружина, дика льоха, веде наших діток-поросяток на прогулянку!»

— Привіт, Ніссе! — й справді прошепотіло щось у кущах. Нісс аж здригнувся.

— Хто там? — запитав пошепки. Голос не схожий був ні на писк кролика, ні на рохкання вепра.

— Та це ж я! — промовив той самий голос, і тоді Нісс упізнав, кому він належить.

— Моа! — вигукнув він. — Що ти тут робиш серед ночі?

— А ти? — запитанням на запитання відповіла дівчинка, продираючись крізь живопліт. — Блукаєш сновидою під повним місяцем?

Нісс повагався лиш одну мить, поки дійшов висновку: так, їй можна довірити таємницю!

— Я йду шукати Ведура! — тихо повідомив він. — Мунна нізащо не відпустила би мене. Тому я просто втік із дому. Але завтра… чи не могла б ти прийти до неї та розповісти, куди я подався, Моа? А то вона тяжко зажуриться.

— А як я їй розповім, що ти накоїв, то вона так зразу й розвеселиться? — огризнулася Моа. — Твоя мати й так зробилася сама не своя, коли Ведур зник і не повернувся навіть на свято! А після нього ще й ти!

— Я ж не зникаю, — заперечив хлопець. — Але мушу розшукати його, Моа! Всі в краї удають, ніби так і треба: ну пішов десь Ведур… ну не вернувся… То й що? Але вони так думають, бо мають його за божевільного! Невже й ти вважаєш, ніби він міг просто так, із доброї волі, не прийти на мій Великий День? Скажи щиро!

У світлі повного місяця й зірок Моа здавалася ще крихітнішою та скуйовдженішою, ніж завжди. Дівчинка похитала головою:

— Ні, не міг!

— Ото ж бо! — сказав Нісс. — Тому я й повинен його розшукати! І ти б учинила так само, якби десь пропав твій рідний батько!

Моа ступнею провела борозенку в піску.

— Тоді в Мунни не лишиться нікого, — тихо мовила дівчинка.