Читати книгу - "Атомний вогонь над океаном"

Метіус кинув сигару в підвал. Вартовий хотів затримати професора, але той гримнув на нього:

— Не чіпляйтеся з вашими учбовими тривогами! — і вийшов.

Небо над атомним містом було ясне. Пройшовши кроків десять, Метіус обернувся до Гаррімана і спитав;

— З ким ви розмовляли?

Гарріман засміявся у відповідь:

— Один, мабуть, шофер, другий, можливо, слюсар — в усякому разі робітники. Можна ж іноді перекинутися з людьми кількома словами, професоре.

— А що коли це люди Шпрінгера?

— Ні, вони не такі, містер Метіус.

— А що ця розмова має означати?

— Думаю, Шпрінгер…

Раптом завила сирена. Гарріман сказав:

— Містер Метіус, наукові працівники, принаймні частина з них, хочуть приєднатися до міжнародного протесту проти атомної зброї і ядерних випробувань. Серед робітників теж поширені такі настрої. Нам треба діяти спільно.

Метіус зареготав:

— І це говорите ви, Гарріман, людина, що працює в «барі привидів» над ідіотською ідеєю Кальмана!

— Можливо, нам пощастить припинити ці експерименти. Досі ми в Мехіко-Занді провадили дослідну роботу і не створювали ніяких бомб. Якщо Штати припинять ядерні випробування, експерименти Кальмана будуть зайві.

Метіус замислився. Він пригадав, що Стефсон теж якось натякнув йому на щось подібне.

— Звичайно, справа стоїть не зовсім так, як я говорив у підвалі, містер Метіус. А втім, не знаю, що саме ви чули…

— Радійте, що це чув тільки я.

Не звернувши уваги на слова професора, Гарріман розвивав свою думку далі:

— Звичайно, неправильно ставити питання: або безробіття, або атомна хвороба. Людям не потрібні ні те, ні те.

Мерлан Метіус скоса глянув на молодого науковця, Після випадку з учбовою тривогою в ньому все кипіло. Щось тут не так. І поведінка Брекдорпа, який перед Еверетом весь час висував на перший план Кальмана, і розмови Гаррімана, і натяки Стефсона. Є, очевидно, в атомному місті щось таке, чого він не знає. Помахом руки професор перервав мову Гаррімана і пробурмотів:

— Ходімо працювати.

Але позбутися тривожних думок професор не міг. «Куди це заведе, — міркував він, — якщо вчені разом з робітниками почнуть протестувати проти наукових досліджень? І що це взагалі означає «виробництво бомби», «ядерні випробування»? Хіба в Мехіко-Занді цим займаються? Правда, експерименти Кальмана з варіантом Х-10 викликають сумнів. Але вони не матимуть успіху. А Гарріману слід бути обережним, щоб не вскочив, бува, з такими теревенями в халепу».

Через три чверті години Еверет попрощався з директором атомного міста на аеродромі.

— Ну, що ж, Брекдорп, — сказав президент, — це було не дуже приємно. Я щасливий, що ніхто не потерпів. Тим людям, які запобігли аварії на реакторі, треба, мабуть, видати премії.

— Звичайно, сер. — Брекдорп доповів Еверету, нібито мало не «пробило» швидкодіючий натрієвий реактор. Тільки завдяки енергійному втручанню кількох сумлінних людей вдалося відвернути нещастя.

Вже підходячи до літака, Еверет спитав Брекдорпа:

— Ну, а з іншим як, Брекдорп? Ми можемо на вас покластися? Мені дуже хотілося б особисто поговорити з Кальманом.

— Сер, ви можете цілком і повністю покластися на атомне місто. Експеримент буде здійснено 31 березня і успішно… — з усмішкою відповів Брекдорп.

Еверет поклав свою маленьку руку в дебелу, м'ясисту руку Брекдорпа, кивнув головою, піднявся по сходах і зник у великому череві літака. Через хвилину загули двигуни, і машина рушила на стартову доріжку.

Увечері Стефсон спитав у дочки:

— Як це Брекдорп додумався до такого? Звів Еверета з Метіусом і влаштував учбову тривогу, причому саме тоді, коли всі вони були не в головному будинку, а біля старого реактора.

— Ах, якби це була єдина таємниця Мехіко-Занда, — відповіла Біт, знизавши плечима. — Для мене це дуже просто: Кальмана, коника номер один, немає. Стефсон тільки теоретично вважається першою» людиною в місті, нехай же побачить, як далеко його відсунули. Може, він змінить свою позицію…

— Цього не буде, — перервав Стефсон дочку.

— По-третє, — закінчила свою думку Біт, — непогано дати щигля Метіусу, якого дратує постійна неувага до нього: нехай побуде гідом президента.

— Метіус не дуже рветься до таких проявів пошани, — зауважив Стефсон.

— Навіть тоді, коли є нагода випросити в Еверета запалювальні конденсатори?…

— Президент ПЕК їх не носить у кишенях. — Стефсон швидко заходив по кімнаті. Потім рвучко відчинив вікно: йому було душно.

— Вийдімо в садок, тату.

У садку Стефсон, усе ще під впливом неприємного почуття, викликаного підступністю Брекдорпа, запитав:

— А які ж у нас ще є таємниці?

— Ах, звідки я знаю. Наприклад, нічні візити.

— Я чув, що в місто приїжджав Вільсон.

— Так. Він дві години радився з Брекдорпом. Дуже мила розмова була.

— Це тобі Брекдорп розповів?

— Ні. Він записав розмову на плівку і забув вийняти ролик з диктофона. Це зробила я.

Стефсон саме нахилився, щоб зірвати квітку. Він випростався і здивовано вигукнув:

— Біт!

Дочка прикинулася, ніби не помітила його подиву.

— Я вже кілька разів хотіла прокрутити тобі цю плівку ввечері, але боялася, що ти зробиш неправильні висновки. — Дівчина запропонувала батькові зайти в дім.

— Що значить висновки? Треба зробити те, що слід. Але як ти могла отак просто…

— Змогла! — промовила Біт і пішла в дім. На дверях вона зупинилася і додала — А щодо висновків, тату, я, здається, все добре обміркувала. Тобі доведеться сісти в Сінг-Сінг чи в іншу тюрму, а може, і на електричне крісло. Згадай, що було з Розенбергами. — Все це Біт сказала на диво спокійно.

Стефсон схопив дочку за руку і вигукнув:

— Щоб я пішов у тюрму!

Біт мовчки відчинила двері.