Читати книгу - "Аеніль"

Коли Аеніль підійшла до учня, шию якого розглядав майстер, то почула кволі слова:

— Гра… будьте пильні… це так важливо…

Хлопець, що лежав на підлозі коридору, був другокурсником, Аеніль бачила його кілька разів, коли він грав у Гру. Чула, що він дуже талановитий гравець, минулого року мало не виграв турнір в Академії. Вона помітила у нього на шиї невелику ранку. Здавалося, що учень не міг втратити стільки сил через таку подряпинку. Їй хотілося сказати майстру, щоб він шукав рани і пошкодження в інших місцях, аж раптом їй сяйнула страшна думка.

— Вампір… — пробурмотіла вона.

Майстер різко піднявся і глянув на неї.

— Негайно повернись у мій кабінет. Закрий на засув і не виходь звідти. Я зараз покличу цілителів і повідомлю, кого необхідно.

Аеніль скорилася. У кабінеті вона стала походжати туди-сюди, потім підійшла до дверей і почала прислухатися. Невдовзі почулися приглушені голоси, але розібрати слів дівчинка не могла. Аеніль відійшла від дверей і мало не спіткнулася об розкладені на підлозі камінці. Вміст шаф займав майже всю кімнату. Дівчина вирішила хоч трохи тут навести лад, доки повернеться майстер. Та й треба ж було щось робити, аби викинути з голови бачене. Вона енергійно взялася за роботу, хоч було вже далеко за північ.

Доки повернувся майстер, учениця склала одну шафу і третину іншої. Завершувала «мінерали», після чого залишалося лише «різне» — деякі сушені рослини, гриби і якісь сумнівні речі, які навіть складно описати.

Майстер зайшов. Він був у мантії поверх піжами. «Цікаво, де він її взяв?» — подумала Аеніль.

Майстер глянув на роботу Аеніль і сказав:

— Бачу, ти добре справляєшся. Давай завершуй, і я відведу тебе до твоєї кімнати.

Майстер зайшов до спальні і за кілька хвилин повернувся, вже повністю одягнений. Він сів за стіл і став спостерігати за роботою Аеніль. Вигляд у нього був похмурий. Коли дівчинці залишилася одна полиця, викладач щось тихо промовив, і всі речі піднялися з підлоги та охайно розмістилися на ній.

Годинник відбив другу годину ночі. Майстер піднявся. Аеніль зрозуміла, що викладач міг би за одну хвилину розставити ці всі речі за допомогою чар, але зараз це її вже не ображало і не турбувало.

— Що з тим учнем? — спитала вона.

— Хочу тобі сказати лише одне: забудь усе, що ти сьогодні бачила і що чула. Нікому, чуєш, нікому про це не говори. Тільки так ти зможеш вберегти себе. — Майстер змовк, а коли вийшов у коридор, додав: — І своїх близьких.

Аеніль кивнула. Вона була так налякана, що не збиралася сперечатися. Їй хотілося якнайшвидше забути про бачене. Коли вони опинилися перед дверима дівчачої вітальні, майстер їй щось простягнув.

Дівчинка механічно взяла. Це була маленька книжечка.

— Почитаєш, коли буде сумно. Це казки. До завтра, і не занедбуй навчання, бо допомогти тобі тут зможуть тільки знання, та й то не всі.

Лише у суботу вранці Аеніль змогла вибратися провідати Еліну в лікарні. Дівчинка лежала у невеликій світлій палаті на першому поверсі. Голова у неї була перев’язана.

Еліна ніяк не зреагувала на прихід Аеніль, лише мовчки кивнула у відповідь на привітання. Вона сиділа в ліжку, а перед нею стояло полотно, на якому дівчина щось малювала. Аеніль простягла принесені їй гостинці — солодощі. Хвора спершу стривожилася, що одногрупниця побачить картину, але та старалася не дивитися, адже знала, що Еліні не подобається, як спостерігають за її роботою.

— Як справи? — тихо спитала Аеніль, сівши на крісло у кутку.

— Вже краще, — відповіла Еліна.

— Я тобі не заважаю? Я просто хотіла тебе провідати. Не думала, що все так серйозно.

— Не заважаєш. Ти перша сюди прийшла.

— Тебе більш ніхто не провідував?

— Ні, — глухо відповіла Еліна і опустила погляд.

Аеніль не знала, що сказати, і якийсь час мовчки сиділа та дивилася, як дівчина щось зосереджено вимальовує на полотні. Тишу порушила Еліна:

— Можеш подивитися на картину… Тільки нічого не кажи.

Аеніль з радістю зіскочила і підійшла до узголів’я ліжка. На картині на фоні замку Академії був зображений… Савлій Іданнфірс.

— Нічого не кажи, — крізь зуби процідила Еліна.

— Нічого… але картина чудова, — не стрималася Аеніль.

Вона була вражена, бо аж ніяк не очікувала, що Еліна вміє малювати як справжній художник. Картина нічим не поступалася тим фрескам, що прикрашали деякі коридори та кімнати Академії, та тим портретам і пейзажам, що висіли в інших. Щоправда, Савлій був не зовсім такий, як насправді, але все ж дуже схожий.

— Це буде краща картина з усього, що мені вдалося малювати, — пробурмотіла Еліна. Аеніль не могла ні підтвердити, ні заперечити, бо інших картин одногрупниці не бачила.

Вона ще довго сиділа, із завмерлим поглядом спостерігаючи за роботою Еліни, доки дзвони замку не пробили час обіду. Тоді Аеніль була змушена попрощатися та піти. На серці їй було радісно і легко. Дівчина була вражена, що Еліна довірила їй так багато. І надіялася, що тепер в неї є ще одна подруга, нехай і прихована.

У неділю Аеніль встала дуже рано. Зазвичай вона дозволяла собі поніжитися у цей день досхочу, але сьогодні був особливий випадок — день народження Нітетіс, однієї з її подруг, і вона була запрошена. Хоч Аеніль здогадувалася, що запрошенню має завдячувати брату Нітетіс Леонту, але навіть перспектива побачити цього парубка не могла затьмарити її бажання привітати одногрупницю.

Вона була така заклопотана цього тижня, що навіть не змогла підібрати подарунок. Тому це треба було зробити якнайшвидше. Дівчина вирішила звернутися по допомогу до Гелео.

Лебенійку Аеніль знайшла на одній з алейок парку. Вона вже знала, що та проводить тут чимало