Читати книгу - "Поетичні твори, Федькович Юрій"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
над ним банувать,
Та й стали вни над жовняром
три думці думать.
Оден каже: «Пане-браття,-
личко як папір,-
Мабіть, він же, молоденький
з тирольських аж гір».
Другий каже: «Пани браття,
урода, як жир,-
Мабіть, же він в Угорщині
токай-вино пив».
Третій каже: «Пани-браття,-
мальований стан,-
Мабіть, же він в Буковині
пшениченьку жав».
А я кажу, пани-браття,
що місяць зійшов,
А в цісаря віденського
на стільчику кров.
Пішов фрайтер молоденький
Стойку люзувати,
За ним іде облюзунок.
- Чогось мені, браття,
Так тяжко на серденьку!..
Щось, мабіть, не гарне
Складається… Ох, лишенько!
Іване! ліхтарні!
Мой, Іване!.. Чи так, серце?..
Не ждав єси люзу?
А я думав, що вернемо
Оба домів, друже,
Як і прийшли!.. Не ждав єси?..
Іване, Іване,
А як вийде Катерина
Та мене спитає,
Де я тебе подів, серце,-
Що буду казати?..
Іваночку, соколе мій,
Чом не глянеш, брате,
Тим поглядом тихим, щирим
На вірного друга? -
Виймив хустку, накрив личко:
- Послідня послуга,
Товаришу… Прощай мене! -
На смерть зажурився.
А тим часом дали знати,
Що шельвах убився
На цісарській таки брамі.
Ото препоганий!
Да не за те, що убився,
А за те, що браму,
Ще й цісарську, закривавив!
Мужицька натура!..
Не уставай, Іванчику,
Бо покрають шкуру
На ремені, серце моє!
Чуєш? На ремені!
«Не журіться, пани-браття.
Ні завтра, ні нині
Вже не встану з домовини!..
Святий супокою,
Звінчаюся, серце моє,
Навіки з тобою…
Без корогвей і без попа
Звінчаюся, друже!
У новенькій домовині
Цареві дослужу!»
Позбігались офіцери
Та спльовують, лають;
Позбігались товариші,
Сльози утирають.
Витесали домовину
З сирої кедрини,
Поховали товариша
За цвинтар під тином,-
Без корогвей, без подзвону,
Без доброї слави.
Добув єси, брате, долі!..
А ксьондзи лукаві
Ще й у пекло записали -
Пекельнії діти!..
От що, браття! Лиш їм самим
У раю сидіти
З кухарками! Та цур же вам
З тим турецьким раєм!
Держіть собі! Цего раю
Ми не дожидаєм.
Правди, волі дожидаєм
В тебе, батьку світа!
Твоє царство, твоя слава
Вовіки і віки!
У шпиталі молод фрайтер
на смерть да лежав,
Молодого товариша,
як бога, прохав:
- Подай, вірний товаришу,
флояру мені.
Най заведу, защебечу
хоть пісню, хоть дві!
Одна пісня голосная,
а друга німа:
«Розмовляли дві берези
в неділю до дня…»
Гой, став фірер молоденький
до цугу казать:
- Треба, браття, товаришу
кедрину тесать.-
…А кедрина - не калина,
я сам їй тесав;
Що зарубав яснов бардов -
як в серденько втяв!
А вни кажуть мені єго
ще й в трунву зложить?
Хіба мене молодого
у ню положіть!
ПОЕЗІЇ 1868-1876 рр.
Із поеми «Слава Ігоря»
До Велеса
Великий наш великих пісень боже,
О Велесе, о Місяцю, Королю!
Начати мою пісню ми негоже,
Аж прежде я тобі ся не помолю!
Прабожий сине, ти у синіх рожах
На голубім припочивая ложі!
Коли ж така свята вже твоя воля
Мя засудити на співацьку долю -
Подаждь же ми й орган, настрій ми й струни,
Навчи й гармонії небесні руни,
І віщі персти як на ні вскладати!
Й вооружи в огненнії прамуни
Ти мого духа, хай, як море, руне
І ме вовік ти славу рокотати!
До Бояна
Й до тебе, Бо́яне, времен Траяна
Віщуне, півче, творче, соловію,
Й до тебе клоню ніжну свою скраню!
До кого ж ї і склоню? Д кому смію?..
Душа, як море сине то, леліє.
По нему думи - як в неділю рано
Лебеді білі по тих фалях п’яних -
Порозсувались, а оно лиш мріє…
Як в срібній мглі запінене то море!
О Бояне, співацький наш ти княже,-
Десь Дажбога святі жемчужні двори
На тих шкляних леліють зорев горах?..
А хто ж же путь до них мені покаже?
Ти, Бояне, ти, вічна моя зоре!
До Ісаії 54
Й до тебе, князю скальдів, Ісаіє,
Коліно своє у покорі клоню!
Валгальськії тереми вже леліють,
І скальдів лик во златі арфи дзвонить.
А ти засів єси на княжім троні -
І Валдера-Дажбога піснь ся піє...
Як місяць, що в рожевій мглі він мріє,
О, так рину́ть їх віщії гармони!
А я лиш стою та й ся прислухаю...
О, так шкляне лиш ваше море грає,
Великий Тора-бога ти віщуне!
Ти віщі персти на живії струни
Поклав єси... Ожили давні руни...
А я лиш стою та й ся прислухаю!
До Ігоря
Тобі же, полюбовниче Боянів,
Що синього хотів-єс випить Дону,
Тобі ж коліно своє не приклоню?
Заграли в срібло-злато вельми рано!..
В неділю вельми рано, князю й пане!
Але не в похід вже й не пити Дону -
Во струни золоті бояни дзвоня
У твою путь, у світлу путь Трояню!
А ти пусти соколів десять, пане,
Соколів десять ясних вельми рано
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поетичні твори, Федькович Юрій», після закриття браузера.