Читати книгу - "Орхідей для міс Блендіш не буде, Джеймс Хедлі Чейз"

Феннер кивнув.

— Це правда. Нам ще треба буде їх відшукати. Але поки не зациклюймось на цьому. Знаєш, що я думаю?

— І що ти думаєш, супермене? — саркастично озвався Бреннан. Він вів машину путівцем, намагаючись якнайшвидше виїхати на головну дорогу.

— Думаю, що та дівиця Блендіш зараз у клубі «Парадиз», — сказав Феннер. Коли Бреннан спантеличено повернувся до нього, Феннер вигукнув: — Дивися, куди їдеш!

Бреннан різко натис на гальма і звернув на узбіччя.

— До чого ти ведеш?

— Пам’ятаєш, Дойл казав, що нагорі є кімната, яка постійно зачинена. Так от — голову даю на відсіч, що дівчина там!

— Невдовзі ми це з’ясуємо, — пообіцяв Бреннан, знову заводячи машину.

— Ти так гадаєш? — замислено озвався Феннер. — Клуб нагадує неприступну фортецю. Щоби туди вдертися, потрібен час. Поки ми туди дістанемося, дівчину або вб’ють, або кудись вивезуть. Блендіш же хоче отримати її живою. Якщо ми маємо намір видобути її звідти живою, то повинні зробити це дуже делікатно. Мусимо напружити мізки, Бреннане.

— Гаразд, напружмо мізки! — погодився Бреннан. — І куди це нас приведе?

— Не знаю, — чесно сказав Феннер і запалив сигарету. — Дай-но мені час подумати.

Наступні півгодини Бреннан щодуху мчав у місто, а Феннер намагався привести до ладу свою хвору голову та заплутані думки. При в’їзді в маленьке містечко, коли Бреннан нарешті трохи пригальмував, Феннер сказав:

— Нам потрібна Анна Борг. Вона знає, що Райлі зустрічався з Ґріссонами у Джонні. Вона — наш єдиний свідок. Тому не хотілося б, аби її прибрали. Окрім того, що це наш єдиний свідок, вона ще й проводить купу часу у клубі. Можливо, їй відомо про те, що донька Блендіша там. Мабуть, вона й справді не знає, що люди Ґріссон вбили Райлі. Якщо ми розкажемо про це Анні, з’явиться шанс, що вона захоче їм помститися.

Бреннан загальмував коло аптеки.

— Я віддам розпорядження, — сказав він.

Феннер дивився, як той заходить у телефонну будку, тоді поглянув на годинник. Було трохи по шостій — ще три години їзди до Канзас-Сіті.

Чи справді донька Блендіша у клубі? Якщо так, то вона перебуває в руках банди уже три місяці.

Феннер поморщився.

Що було з нею впродовж усього цього часу? Він згадав про Сліма Ґріссона і похитав головою.

Бреннан нарешті вийшов із телефонної будки і всівся в авто.

— Я віддав наказ, щоб Анну Борг привезли у відділок. Кілька хлопців вестимуть спостереження за клубом.

Феннер щось буркнув.

— Поїхали, — озвався він.

Бреннан завів авто і швидко виїхав з міста на трасу.

З

Десь після п’ятої Рокко полишив свою квартирку і швидко попрямував головною вулицею. Після того, як Мейсі пішла, він ще з годинку провалявся у широчезному ліжку.

Розповідь Мейсі про загадкову дівчину заінтригувала його, і він вирішив докопатися до суті. Знав, що Слім, Флінн та Воппі не повернуться аж до дев’ятої. О цій порі навряд чи й Едді Шульц буде в клубі. Залишалися лише Ма Ґріссон і Док. Він гадав, що цілком зможе впоратися з Доком, але мусить бути дуже обережним. Ма він боявся, але якщо пощастить, то, може, йому вдасться уникнути зустрічі з нею.

Була субота, і склад поруч із клубом стояв зачинений. Мейсі повідала йому, що вхід у клуб є також через склад. Саме цей вхід він і мав намір відшукати.

Поруч зі складом був старенький готель. Рокко знав його власника, товстого грека на ім’я Нік Паполос. Підморгнувши, він повідав Нікові, що хоче помилуватися краєвидом із даху готелю. Нік витріщився на нього і знизав жирними плечима.

— Тільки не втягни мене в якісь неприємності, — сказав грек.

Рокко поплескав його по руці.

— Ти ж мене знаєш, Ніку. Жодних неприємностей!

Рокко піднявся ліфтом на останній поверх, відчинив слухове віконечко і виліз на плаский дах. Звідтіля вже легко було дістатися складу. Після двадцяти хвилин ретельних пошуків він знайшов потаємні двері, що вели в клуб. Уже за кілька секунд йому вдалося підважити замок і відчинити двері. Рокко зайшов у темний прохід, тримаючи в руці пістолет. Його серце сильно калатало. У кінці коридору були ще одні зачинені двері, котрі він відчинив без особливих зусиль, опинившись у просторій, гарно умебльованій кімнаті з великим телевізором. З другого боку кімнати були ще одні двері. Рокко доволі довго постояв біля них, не наважуючись увійти. Потім тихо підійшов і прислухався. Нічого не почувши, він відчинив двері й заглянув у пишно оздоблену спальню.

Міс Блендіш сиділа на краєчку ліжка, втупившись у стелю. На ній була біла бавовняна сукня, яку купив Слім. Між її худими пальчиками диміла сигарета.

Рокко витріщився на неї. Він ніколи не бачив такої краси. У її обличчі було щось знайоме — він був певен, що вже бачив її раніше.

Він безшумно пройшов у кімнату.

Міс Блендіш навіть не глянула на нього, але сигарета випала з її рук на килим. Дівчина мовчки загасила її ногою.

— Привіт! — м’яко сказав Рокко. — Що ти тут робиш?

Великі задурманені очі витріщилися на нього.

— Будь ласка, йдіть звідси, — мовила вона.

Її звужені зіниці багато про що повідали Рокко.

— Як тебе звати, мала? — запитав він.

— Звати? — вона нахмурилася. — Не знаю. Будь ласка, йдіть звідси. Йому не сподобається, що ви тут.

Де він міг бачити цю дівчину, питав себе Рокко. Він глянув на її золотаво-руде волосся, і раптом його кинуло в жар. Таж він не раз бачив у газетах фото цієї дівчини! Бо ця рудоволоса, що безживно сиділа зараз на краєчку ліжка, була донькою самого Джона Блендіша! Як вдалося банді Ґріссонів заволодіти нею? Рокко був такий схвильований, що заледве міг дихати. Яка нагода помститися! А ще ж за дівчину обіцяно винагороду в п’ятнадцять тисяч!

— Тебе ж звати Блендіш, чи не так? — сказав він, намагаючись втамувати дрож у своєму голосі. — І тебе викрали майже чотири місяці тому! Хіба ти не пам’ятаєш?

Дівчина втупилась у нього.

— Блендіш? — повторила вона. — Але це не моє прізвище!

— Так, твоє, — сказав Рокко. — Невдовзі ти це згадаєш. Ходімо, мала, підемо на невеличку прогулянку!

— Я не знаю, хто ви. Будь ласка, йдіть звідси!

Рокко узяв її за руку, але вона здригнулася, й