Читати книгу - "Давай залишимось ніким, Елла Савицька"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Зовні лунає гудок, сигналізуючи, що вже за кілька секунд буде оголошено офіційний початок.
У мене тілом пробігає нервове тремтіння. Зажмурююсь, намагаючись впоратися з собою.
Головне, все зробити правильно, щоб не зганьбитися.
Видихнувши, вибігаю слідом за рештою. Коротка спідниця постійно задирається, оголюючи сідниці. І нехай під спідницею спортивні шорти, я почуваюся дискомфортно. Підтримую край, поки наздоганяю команду. Одна справа – репетиції, коли всі звикли до того, що ми так одягнені, а інша – поле, повне хлопців та їхніх батьків, які щоразу чирлідерок очима пожирають, як голодні койоти.
Ось і зараз я відчуваю на собі погляди сотень пар очей і шлунок зводить.
Долоні потіють, кров скипіла і обпалює обличчя. Хочеться сховатися чи як мінімум одягнутися. Навіщо я лише погодилася на це?
— Привіт, дитинко, — раптом долинає ззаду на вухо, і мені на талію лягають долоні Роя.
Обертаюся.
- Привіт.
- Виглядаєш надзвичайно.
- Дякую, - червонію ще сильніше, бо розумію, що він натякає на моє розпусне вбрання.
Хлопець одягнений у масивну футбольну форму, на голові у нього шолом, що не дає йому поцілувати мене прямо тут. Але Рой виправляє ситуацію, знявши його і показово приклавшись до моїх губ. З трибун лунає свист і підтримуюче улюлюкання, викликаючи в нього задоволений сміх, а мене ще сильніше заганяючи в фарбу. Хоча здається, це вже неможливо.
Мене лихоманить з такою силою, як ніколи раніше. Так, я бувало хвилювалася, коли ми виступали з моєю групою на танцях, але до цього ніколи не доходило. Відсуваюсь від Роя, а коли дивлюся на дівчат, бачу, з яким схваленням вони на мене дивляться.
Начебто я все роблю як треба, а почуваюся не у своїй тарілці. Наче я лялька, і мене зі звичної коробки запхали в іншу, яка зовсім не підходить мені за розміром.
— Побажай мені успіху, — усміхається Рой.
- Ні пуху ні пера, - підбадьорюю його я.
- До біса.
І залишивши ще один поцілунок на моїх губах, хлопець вирушає на поле.
- Ну щоооо? Готові? - Голос Сибілли змушує підібратися всі нервові закінчення.
Мене струмом пробиває та електризує. Ще трохи і вибухну від перенапруги.
Почалося.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Давай залишимось ніким, Елла Савицька», після закриття браузера.