Читати книгу - "Наздогнати мрію, Ерін Кас "

— Ось, що ти зі мною робиш, — шепоче, важко дихаючи. Я можу тільки кивнути, бо в голові досі відбуваються яскраві вибухи.

— Йди до мене, — обіймає й пригортає до себе. Через декілька хвилин, він мовчки бере мене на руки й виходить з кабінету. Підіймається по сходах, але заходить не в спальню, а відчиняє двері ванної кімнати. Ставить мене, відкриває воду й наливає в неї піну.

— Це не моя. Мама лишила, — наче виправдовується. Від цього стає смішно. Притуляюсь до одвірка, бо ноги досі трясуться. — Допомога потрібна? — питає обіймаючи.

— Ні, я впораюсь, — говорю тихо.

— Добре, буду в спальні, — цілує мене у скроню й виходить. Зачиняю двері, притуляюсь до них спиною й усміхаюсь.