Читати книгу - "Покоївка для незвичайного актора, Анастасія Бойд"

Крістоф

Рік тому і пізніше

Хворий... Чим я кращий за маніяка, якщо ладен зараз взяти когось силою? Я ладен це зробити... Але навіщо? Хіба не можна зняти якусь хвойду, і втілити свої потреби в життя? Не можна... Бо ніяка хвойда не стерпить такої жорсткості, якої я потребую зараз. Тільки випадкова жертва... А потім суд, в'язниця, і там вже мене вилікують насильно. Але що стане з жертвою? Травма на все життя... Я не хочу робити когось нещасним, і індустрія була самим вдалим способом не робити нікому шкоди, і почувати себе ситим хоча б деякий час. Боже... Просто вбий мене вже, якщо я наважуся повернутися туди і остаточно збожеволію. Якщо знову дозволю собі поринути в це спустошення... Минуле життя мені не потрібно. А теперішнє... Здається, що повноцінним воно не буде ніколи. Я здамся, почну приймати пігулки, стану імпотентом, якому байдуже до жінок, займатимуся рестораном... Господи, а третій варіант є, чи все дійсно так кепсько?

Вже тиждень я сиджу вдома, залишивши ресторан на менеджера, і пиячу, не наважуючись на пігулки. Пиячу, дрочу, і намагаюсь допитися до того, щоб бути не здатним ні на що, принаймні сьогодні. Пізно ввечері, на вулиці стало якось гучно, що я вийшов на двір, і притаївся за парканом, здалеку спостерігаючи, як розважається молодь біля моря. Вийти і звабити когось? Погана ідея. Раптом, вони неповнолітні. Ще й виглядаю, як немитий безхатько – неголений і пом'ятий, наче мені не 46, а всі 70. Ці сиві щетинки... Коли я встиг так постарішати? Такий я непотрібен навіть в індустрії.

– Йди геть! - мої роздуми розбилися об жіночий крик. Дівчисько з цієї тусовки бігло від пелехатого молокососа, а потім ледь не впало зовсім неподалік від мого паркану.

– Намистинка... Припини, - він виставив руки вперед у заспокійливому жесті, поки її трусило від ридань.

– Ненавиджу! Не називай мене так! Чому з нею? Чому? 

Я точно маю це слухати?

– Софі, це було лише один раз, присягаюся!

– Один раз? Чому це взагалі було?! - яка вона істеричка... Навіть збудження відпустило. Може мені одружитися з якоюсь гидкою жінкою, яка хронічно вибішуватиме мене своїм бухтінням?

– Чорт... Що за дурні питання? Давай повернемося в минуле і будемо розбиратися. Я не зможу нічого змінити, Софі! Прийми це, - цокав хлопець, наче дурний школяр.

– Тобто, ти зараз обурений моєю реакцією?

– Ти ще зовсім маленька, намистинка, і не розумієш, як влаштоване доросле життя. Не все так ідеально. Інколи, люди зраджують один одного, але спокійно живуть з цим далі, - спокійно пояснив цей мудак правила життя бідолашній дівчинці, і мені навіть стало трохи шкода її. Але зовсім трохи.

– А якщо я не хочу жити далі з цим? 

– Не хочеш зі мною, чи зовсім?

– Я не хочу з цим жити.

– Ти схиблена. 

– Дивись, і запам'ятовуй, - крізь зуби прошипіла дівчина, і почала роздягатися, ледь не розриваючи речі на собі. Моя рука автоматично потягнулася до блискавки джинсів, і ось я вже дрочив на скажену незнайомку, наче збоченець.

– Що ти робиш?

– Хочу, щоб ти наостанок подивився на мене. Щоб усвідомив, що втрачаєш, - вона торкнулася своїх субтильних стегон, і я зовсім здурів від напруження. Так, дівчинко... Знімай свої трусики, бо мені важко зараз фантазувати. Голова не тямить.

– Що я втратив? Твої дитячі груди? Кістки? Коротенькі ніжки? Люба, ти не принцеса, - зневажливо приснув недоумок, коли я вже був ладен кінчити на ці груди і кістки. Що йому від неї треба? Звичайна стройна дівчинка, без видатних форм, але ж... Я був би щасливий зараз розсунути ці ніжки, розцілувати маленькі соски, і накрити собою її худе тільце. Покидьок... Хочу втопити його, і трахнути її прямо на березі. Дідько! Так не можна.

– Забирайся. І передай іншим, щоб теж йшли. Я не хочу бачити нікого з вас, - хрипко вимовила дівчинка.

– З днем народження, намистинка. Нехай здійсняться усі твої мрії, - награно сказав він, і пішов геть, залишивши голу красуню саму.

Вона впала на пісок, ледь не вдарившись об асфальт, який розпочинався в кінці берега. Я, звісно, шаленію від її вигляду, але важко дрочити на жінку, яка ридає вголос. Проте... Для мене немає нічого неможливого. Дівчина поклала руку собі на стегно, і я благав, щоб ці тоненькі пальці пішли далі... Будь ласка, торкнися себе, намистинка. Пройдися пальчиками по своїй дівчинці... Але ні... Вона просто лежала, дивилася в небо, і вже майже не плакала. Я відчув, що кінчаю, навіть попри те, що вона так і не торкнулася себе. Кінчав, не кліпаючи, і роздивлявся її у місячному світлі, намагаючись запам'ятати. Вона хотіла, щоб її запам'ятали. Я зроблю це замість того молокососа. О, Боже... Як же добре. Хочу її ще. Особисто... Хочу взяти її тут і зараз, хочу, щоб вона помстилася з моєю допомогою, хочу ще... Вона раптом вскочила, так само різко одягнулася, і пішла геть вздовж берега. Я вийшов за паркан, перелякавшись, що дівчинка зараз просто зникне, і пішов слідом. Не зачинив будинок, не взувся, не подивився навіть, чи не забруднив джинси, коли кінчив. Просто пішов за нею. Заради чого? Я зупинився тільки тоді, коли вона дісталася якоїсь багатоповерхівки, і сіла біля під'їзду. Зупинився, бо зрозумів, що не підійду до неї зараз, нічого не запропоную, принаймні тому що двох слів не зв'яжу. Буха занедбана тварина... Дівчина знову плаче. Терпіти не можу жіночі сльози... Треба йти звідси, але... Мені необхідно знати, де я зможу побачити її знов. Намистинка увійшла в під'їзд, а я просто повернувся додому... І вперше прийняв пігулки. 

З того часу, поступово отямився. Справи у ресторані пішли вгору, хоча і до цього все було непогано завдяки моєму менеджеру, але тепер це сталося завдяки мені. Стосунки стали зовсім нецікаві. Я кинув пити і палити. Знову читав книги і ходив до театру. Насолоджувався їжею. Все було б зовсім непогано, але почала писати Джой – чеська акторка, з якою я навіть ніколи не знімався, але вона чомусь вирішила що я маю стати актором її нещодавно відкритої студії. Пішли ви всі до біса. Секс і індустрія виснажили мене, зіпсувавши здоров'я і перетворивши на нікому не потрібну худобу. Я втратив батьків, які досі не хочуть мене бачити. Я не хочу знову туди. Краще бути монахом, ніж кожного дня збирати себе по шматках. Але якщо раптом так станеться, що я закохаюся в жінку, яка уявлення не матиме про моє минуле... Можна ризикнути. Я все життя ризикую. Можливо, одруження стане моїм останнім ризиком.