Читати книгу - "Третя крапля магії, Лариса Лешкевич"

Він швидше почув, ніж побачив очима щось, що ховається в густих чагарниках, і зістрибнув на землю.

– Гей! – крикнув у темряву, стискаючи долонею рукоятку меча, – назвись, хто ти є! Це землі Лянсіди, а я їхній господар! – І рішуче рушив туди, звідки йшла незнайома йому енергія.

Швидка тінь метнулася від кущів убік. І миті не знадобилося Теумару,  щоб зрозуміти – тінь належить жінці.

 – Стій! Там урвище!

Але було пізно. Вух його досяг тихий, пронизливий зойк, сповнений невимовного страждання, стрімке шарудіння, тріск гілок, потім стогін. Теумар, не роздумуючи, кинувся вниз.

Він чудово знав яр, виріс на його кам'яних уступах, що поросли невисокими деревами, тому не боявся спіткнутися.

Ковзаючи ногами по мшистому каменю, тримаючись рукою за гілки, пильно вдивлявся Теумар у темряву. Серце його билося від невідомості. Найрозумнішим було припустити, що сюди забрела якась жінка з місцевих, адже чужинці начебто ні звідки тут взятися... Але місцевим, для їхньої ж безпеки, суворо заборонялося з'являтися в околицях Сухого русла.