Читати книгу - "Цілитель Азаринту, Рейгар"

Похитавши головою, Ілея подивилася на Алісу. Вона пообіцяла мені кілька місць на турнірі. Їжа теж була б непогана. Ну і... Ліжко... той, що в гостьовій кімнаті, я хотів би його мати.

Інна тільки глянула на неї, а потім запитально на Алісу, яка знизала плечима.

— Я ж тобі казала, — сказала Аліса.

.

Озираючись на Ілею, Аліса продовжувала. Ілея, я теж хочу подякувати тобі. Я поїду сьогодні в Світанок, а не залишуся на фестиваль. Я хотів би бути зі своєю сімєю після того, що сталося. Відкриваючи і закриваючи рота, вона знову зловила себе. — Боюся, що деякий час тебе не побачу... довго. Сподіваюся, ви розумієте.

.

Кивнувши на неї, Ілея посміхнулася. Все налагодиться, і я вірю в тебе. Не хвилюйся за мене, я знайду свій шлях. А ти, знайди своє.

Аліса підбігла до неї, обійняла її, коли глибокі ридання пролунали по кімнаті, поки вони стояли там цілу хвилину.

.

Дякую. Я зроблю, — прошепотіла врешті-решт Аліса, і вираз її очей трохи змінився, коли вона відпустила. Вона змахнула сльози і кивнула сама до себе. Приходьте в гості коли-небудь в майбутньому.

.

Востаннє глянувши на Ілею, Аліса випросталася і вийшла з кімнати. Інна ще деякий час урочисто дивилася на двері після виходу Аліси.

Вона вже не зовсім та, чи не так? І вона була така щаслива, що побувала в гостях у ...

.

— Як я вже казала, я вірю в неї, — сказала Ілея, все ще стежачи за дверима. — Вона знову знайде цю іскру.

Кивнувши через деякий час, Інна обернулася до неї. — Сподіваюся, ви маєте рацію, міс Ілеа. Ми забезпечимо вам найкраще місце на турнірі. Їжу вам постачатимуть безпосередньо наші найкращі кухарі, а ліжко ви можете робити з собою, як вам заманеться.

Похитавши головою, Ілея посміхнулася. Нормальне місце на турнірі – це нормально. Я б вважав за краще не привертати до себе зайвої уваги. Але я не відмовлюся від решти.

Кивнувши на це, Інна ще раз подякувала і вибачилася. Невдовзі вийшовши з кімнати, Ілея повернулася до свого нового скарбу. Сівши на нього, вона зняла плащ, накрилася мякою ковдрою і вперше заснула в повному комфорті, здавалося б, назавжди.

ОДИНАДЦЯТЬ

Міське життя

Через кілька годин Ілея прокинулася, але, вмостившись у численних подушках і шовкових простирадлах, їй здавалося, що вона все ще бачить сон. Був пізній вечір того ж дня, і сонце вже сідало за широкі вікна кімнати.

.

Я люблю це ліжко. Вона залишалася в ньому ще деякий час, насолоджуючись відчуттям мякості та комфорту, які вона сприймала як належне перед тим, як увійти до храму.

Вставши, вона перевірила свої речі. Там були обидва рюкзаки. Аліса тоді нічого не взяла з собою. Витягнувши і вигнувши спину, з її губ вирвалося позіхання. З таким же успіхом я міг би просто залишити свої речі тут. Схоже, у них краща охорона, ніж у більшості банків.

,

Одягнувши плащ, вона вийшла з кімнати. Коли вона пробиралася через масивні коридори та оксамитову мяку приймальню, кожен слуга вітав її, а один з охоронців навіть салютував. З цікавості Ілея впізнала охоронця.

– ?

Воїн – рівень ?

Кивнувши на нього, Ілея попрямувала до воріт.

?

Я можу повернутися, коли завгодно? — запитала вона, зупинившись біля одного з охоронців воріт.

Він кивнув на неї. — Вам тут раді, поки ви живі, моя пані.

.

Я не звинувачую Алісу в тому, що вона збрехала мені про те, що у неї якась класна поїздка. З такими охоронцями вона, мабуть, коштує тонну золота.

Ну, це якось моторошно, але дякую. Коли розпочнеться турнір? — з легкою посмішкою запитала Ілея.

Охоронець ніяк не відреагував на її нахабний коментар, його обличчя було безпристрасним, коли він говорив. — Це має розпочатися за два дні, моя пані. Під час розмови ми дбаємо про організацію розсадки. Про це вам повідомлять завтра.

Подякувавши охоронцеві, Ілея пішла і почала досліджувати місто. Тепер вона була на вищій точці, ніж будь-коли під час свого останнього візиту, тому їй було добре видно більшу частину Рівервотч. Місто було частково побудоване на схилі гори, а більші будинки та особняки підкрадалися все вище і вище, щоб відокремитися від риффрафа. Бажаючи піднятися вище, Ілея кліпнула очима на даху одного з сусідніх будинків. Через три стрибки їй відкрився вид на більшу частину міста. Сонце повільно сідало за горизонт, але воно все ще давало достатньо світла, щоб бачити повз.

Дух захоплює... Шум і запахи все ще є проблемою, але тут є хороша їжа. Я принаймні подивлюся на святкування.

Зістрибнувши з дому саме тоді, коли її помітив один з охоронців і вигукнув щось неприємне, вона впала в один із сусідніх провулків, зниклий з очей. Я думаю, що стояти на дахах чужих будинків точно не можна.

Повернувши на пару поворотів, вона підняла капюшон і приєдналася до натовпу.

Що ж робити, що робити...

Вирішивши просто трохи прогулятися і подивитися, які цікаві речі вона може знайти, вона незабаром опинилася в вражаючій на вигляд ковальській майстерні. Дим здіймався з чималого димаря, а його каміння навіть зовні було вкрите шаром сажі.

, –

Усередині була представлена різноманітна зброя, яка також вражала бойові сокири, палаші, кинджали, ятагани – були представлені всілякі бойові знаряддя. І Ілея була лише однією з невеликого натовпу, який цінував товари. Схожі на шукачів пригод.

30 50 .

Ідентифікація людей всередині сказала їй, що там були воїни з рівнями від 30 до 50. Один з них ідентифікував себе як розбійника, і там теж було кілька магів. Вони подивилися на неї з легким здивуванням, але незабаром продовжили огляд запропонованих товарів.

47 .

А що може робити цілитель 47-го рівня в моїй кузні? — запитав Ілею кремезний чоловік з могутньою бородою з-за деревяного прилавка. Не просто цілитель, а бойовий цілитель. Смішно, що.

?

Чи виділив він мене через мій клас?

– 55

Сміт – рівень 55

Схопивши його простягнуту руку, вона посміхнулася, коли він намагався стиснути її. Вона не пішла йому легко.

, ! ?

— Ой, як я й підозрював! У вас точно немає очей цілителя-підтримки. Нахилившись до неї ближче, він прошепотів Дуже рідко можна зустріти тут когось із вашого типу. Посміхнувшись їй, він відпустив її руку. — Ну, а що ж ти використовуєш для того, щоб бити