Читати книгу - "Фаворитка. Між двох вогнів, Очеретяна Кішка"

Чоловіки загомоніли все одночасно, але Шарлотта не чула жодного слова, у неї потемніло в очах і довелося вхопитися за найближчу огорожу.

- Де завалило, далеко? - ком в горлі заважав говорити. - Ви ж не стоятимете тут, поки вони всі загинуть?

- Не можна будити Скарбника, це він пустує! – один із присутніх похитав головою.

- Що за Скарбник? – графиня сперлася на Вілла, який поспішив на допомогу до пані.

- Дух тамтешній, шахти тобто. Він чужих не пускає, хіба в кого перепустка з собою - схованка особлива.

- Міледі, - Вілл якось дивно посміхнувся, - адже у пана графа ...

- Так, Вілле, я знаю.

Це було безумством, але вона згадала, як засунула в долоню чоловіка вузлик. П'ятак і натільний хрестик, перев'язані пасмом волосся - той самий оберіг, який задобрює духа. Шарлотта витерла очі, не можна було розпускатися! Не встигла вона звернутися з благанням про допомогу до шахтарів, що залишилися в живих, як земля під ногами знову здригнулася, а в прохід посипалися камінці.

- Не інакше кинули шашку! – робітник, що стояв поруч, поглянув на графиню, і вона прочитала у погляді надію. – Так і є – дивіться!

Його вузлувата рука вказувала на мотузки - вони рівномірно тремтіли, а значить, хтось вибирався назовні! Усі селяни, які прийшли подивитися на роботи, зібралися біля входу. Десятки два очей не відриваючись дивилися в чорний отвір, поки нарешті в ньому не з'явився силует людини. Спочатку нагору вибрався старший із групи – мокрий, із сумкою через плече, в яку поспіхом заштовхали проби руди. За хвилину чи дві за ним став помітний рух. Двоє йшли в обійми - пораненого довелося тягнути, він сильно шкутильгав, але був живий, хоч і порядком наляканий.

Завершував ходу Дерік, з ніг до голови вкритий пилом і брудом, з саднами на обличчі та в розірваному на плечі одязі. Шарлотта, спотикаючись, кинулась назустріч і повисла у чоловіка на шиї. Плечі графині здригалися і Дерік хотів погладити її по волоссю, але рука так і зависла в повітрі.

- Летті, я весь промок - він спробував потихеньку відсторонитися, морщачись від болю.

Вона швидким рухом витерла бруд з його забрудненого обличчя і не звертаючи уваги на робітників, що стояли за спиною, пригорнулася до нього тремтячими губами. Звільнитися Деріку вдалося не відразу, він не без зусиль піднявся на пагорб, сів на землю і стягнув чоботи, щоб вилити воду. Настрій у людей змінився. Навіть запеклі скептики на власні очі побачили срібну руду, а де срібло – там і гроші! Багато хто з тих, хто ставився до витівки з недовірою, здивувався.

- Знаєш, пан ді Гір виявився не таким уже дурнем, - нарешті заговорив Дерік, повертаючи Шарлотті флягу з бренді, - Недаремно його світлості сподобалися мої землі.

- То ви знайшли срібло?!

- Не зображатиму спеціаліста з гірських порід, але так, моя люба, думаю, що я можу забезпечити вас Артуром до кінця днів. Хоча, може й не так, як його високість… – він криво посміхнувся, кинувши погляд на дружину, поки вона перев'язувала плече з глибоким порізом, що красувався. – Залишилося лише знайти гроші, щоб розпочати розробку.

- Моєї спадщини вистачить? - на мить пальці графині зупинилися.

- Міледі, ви готові пожертвувати своїм статком?! Добре подумай, Летті, кому ти його вручаєш, що якщо я програю всі гроші в карти? - Тепер він уже відверто посміхався. - Ти неповторна, любов моя, але думаю, твоїх грошей не вистачить навіть на пристойну гулянку.

- Ти забуваєш про пропозицію королеви, вона готова повернути мені частину стану. Думаю, пан ді Гір не готовий до такого повороту.

- Я теж не готовий.

- З нас двох я ризикую менше, і ми не маємо іншого виходу.

Цієї миті ні вона сама, ні граф і гадки не мали, що зустрічі з королевою слід побоюватись не тільки їм. Ельфріга, щоб вона там не задумала насправді, чекала ще на одного візитера - свого недолугого брата, якого теж вирішила осипати милістю, маючи туз в рукаві.