Читати книгу - "Біблійні казки. Казки та легенди про святих"

коло кузні старий дід. Старець закликав його до кузні і казав своїм товаришам вкинути його на огонь. Вкинули дідка. Тіло його почорніло, нарешті він ввесь згорів, осталися тільки деякі кості. Потім один старець казав добути з вогню недогорілі кості, казав положити їх на ковадлі, і ну дути молотами. Ударили три рази по кістках, кості зробилися білі, ударили знову три рази, на костях стало рости тіло і вже цілий чоловік, тільки без духу. Тут старець дихнув на нього своїм духом, і той чоловік ожив, та вже не той дідок, що був перше, а парубок, молодий, здоровий, пристойний, хоч до шлюбу ставляй. Забачив коваль, здивувався, здивувалася і челядь його, котора пізнала, що то не прості старці зробили з старого молодого, а сам Господь Милосердний, Ісус Христос, і товариші його, святий Петро і Павло.

У коваля того був старий батько, старий як світ, казали, що йому єсть уже більше, як сто літ. От ковалисько, з дурного розуму, посилає по свого батька, вже то, бач, хоче вдати таку штуку, як Господь Милосердний зробив — одмолодіти старого. Приходить наймит до хати та й каже:

— Татусю! Майстер над майстрами вас кличуть.

Старий був уже глухий так, що наймит мусив добре кричати, поки він почує. Але ж то старий, розібравши, чого хоче од його наймит, каже:

— Йди до кузні і скажи майстрові, що я не здужаю і з печі злізти, не то що до кузні дійти.

Прийшов наймит до кузні та й каже до коваля:

— Не можуть татунь прийти до кузні.

— А коли не може, то підіть і вштирох принесіть сюди зараз.

Пішли наймити і принесли ковалевого батька.

— Ну, старий, знаєш, нащо я казав принести тебе сюди? Я хочу зробити з тебе молодого. Візьміть, хлопці, та вкиньте його на вогонь.

Закричав дід дивними голосами — та і Богу душу віддав. Витягли неживого батька, положили на ковадло і ну гріти молотами, аж кості поламалися. Б’ють молотами, нема нічого. Поламали всі кісточки, а тіло не наростає на них. От коваль і злякався вже:

— Ну, — каже, — буде ж мені тепер: забив батька!

Аж то на ту пору коло кузні знов проходять: Спаситель і святі Петро з Павлом. Вийшов коваль та і бух Господові в ноги:

— Ой, змилуйся, Господоньку! Забив я свого батька: хотів, бач, зробити з старого молодого, та не вдалася штука!

Змилувався Господь над ковалем, бо побачив, що він розкаявся в своїм гріху. Зайшов у кузню, казав забрати поламані кістки, вдарив кілько разів молотом, дихнув на нього Своїм духом, старий встав, та вже не старий, а молоденький, так літ на тридцять показує.

Тут Господь сказав йому, що він проживе ще три роки, а на четвертий умре, а ковалеві сказав, щоб він шанував свого батька, не як молодого, а так як старого. Та щоб він більше не був такий гордий і пішов з товаришами своєю дорогою.

Про чарівну дівчину і фальшиву молоду

Жили собі двоє бідних людей. У них було дуже багато дітей. І ще народилася одна дитина, дівчинка. Родичі хотіли охрестити її, і ніхто не хотів послужити хресту, бо вони були дуже бідні, не мали навіть що дати їсти, і каже жінка до чоловіка:

– Іди на друге село. Може, когось здиблеш.

І пішов чоловік. Дорога йшла через ліс. Подибає він чоловіка і просить його:

— Може, би ви послужили мої дитині хресту?

Той чоловік говорить:

– Іди далі. Я чув, що там хтось щось рубає.

Пішов чоловік, дивиться, а там чужий чоловік зрубує дерево на дрова. Він каже:

— Дай Боже щастя, чоловіче!

— Дай Боже здоровлячко!

— Я маю просьбу до вас. Я знайшов два чоловіки, а ще треба третього, щоб послужив хресту мої дитині.

— Добре, я послужу. Ідемо до тебе.

І вернувся чоловік з трьома кумами додому, бо той перший привів з собою ще одного. Заходять до хати. Взяли дитину й понесли до церкви хрестити. Охрестили. Перший кум — це був Ісус Христос. Він дав дитині таку крижму, як вона буде сміятися, будуть з писка золоті квіти вилітати. А другий — то був святий Петро. Він сказав:

— Як буде вона плакати, буде їй з очей капати діамант.

А третій — то був святий Павло. І він сказав:

— Як вона буде ходити, то за нею будуть сипатись гроші.

Приходять вони з церкви додому, сіли коло стола. А чоловік каже:

— Дорогі куми, я не маю що дати вам їсти. Тому ніхто й не хотів послужити хресту тій дитинці.

А Ісус Христос каже:

– Іди до свої комори, там є їда.

А жінка йому сказала:

— У нас комора пуста, там нема нічого.

— Я тобі кажу: іди й принеси.

Жінка пішла до комори, а там повно різної їди. Вона внесла до хати, куми погостилися. І ще сказали куми:

— Як будете купати дитину, щоби ту воду не виливали. Най стоїть до другого дня. І побачите, що з того буде.

Куми подякували за все і пішли геть. Мати скупала і воду лишила на другий день, як сказав кум. Переночували, рано встають, а в хаті так ясно, так красно. Мама дивиться, а з тої води зробилося золото.

І дуже вони збагатіли, і всього в них було доста. Дівчинка росла, дуже вродлива була. Як плакала, капав замість сліз діамант. Як сміялася, золоті квіти вискакували з писка. А як почала ходити, за нею сипалися золоті гроші.

Виросла та дівчина. Сподобав її хлопець з сусіднього села. І хоче з нею женитися. Роблять весілля.

А в сусіди була дівчина такої самої вроди, хіба не мала дару, не мала такого щастя, як тота.

Відіграли весілля. Збираються всі до молодого. Молодий сідає із дружбами на фіру і їде вперед. А молода з дружками сідають на другу фіру. А одної дружки, тої, що геть подібна до молодої, нема. Молода побігла її кликати. А лиха і зависна мати тої дружки молоду прибила, зняла з неї то весільне вбрання і вбрала свою доньку. І та пішла до дружок.

— Вона заслабла і не їде. Поїдем без неї.

І поїхали. І дружки думали, що то з ними їде молода.

А та зависна жінка думала, що молода зовсім убита. Як ті поїхали, вона затягнула молоду дівчину в ліс і кинула її в яр.

Вони приїхали до молодого на весілля і там бавилися. Молода сміялася, а золоті ружі з рота не