Читати книгу - "Гарун і море оповідок"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
співала Бачет, а принц Боло вигукував:
— Чудово! Просто чудово! — На що натовп чупвалів відповідав:
— Та зупинить її хто-небудь, чи ні?
— Звати його не Роло, Має він гарний голос, Дуже кохаю у-гу, Більш не скажу я у-гу, Тому що скоро Буде вже Боло Мій, —
співала Бачет, а Принц Боло, що басував на своєму коні, мало не вмлівав від захоплення.
— Ви тільки послухайте! — із захопленням вигукував він. — Незрівнянний голос, еге ж?
— Незрівнянний! — долинуло з натовпу. — Його з нічим не зрівняєш, бо це не голос.
Боло дуже розсердився.
— Юрбі не оцінити належним чином сучасного співу, — голосно промовив він до генерала Фоліанта й Мудри. — А тепер, якщо не заперечуєте, нам треба почати штурм Цитаделі.
І тут сталося диво.
Під їхніми ногами задрижала земля: раз, другий, третій. Захиталися будинки Чуп-Сіті, багато чупвалів (і ґупізирян також) закричали від жаху. Принц Боло впав з коня.
— Землетрус! Землетрус! — загукали зусібіч, але то був не звичайний землетрус. Саме в цю мить Місяць Кагані зі страшенним дрижанням і трясінням обернувся навколо своїй осі до…
— Он там, на небі! — кричали голоси. — Дивіться, там, над горизонтом!
… до Сонця.
Над Чуп-Сіті, над Цитаделлю сходило Сонце. Сходило воно дуже швидко, аж поки не зупинилося у них над головами й не почало пряжити з усією полудневою силою. Багато хто з чупвалів, серед них і Воїн Тіні Мудра, дістали зі своїх кишень і одягли досить таки модні темні окуляри.
Сонце! Воно геть чисто пошматувало пелену мовчання й пітьми, котрою чари Хаттам-Шуда окутали Цитадель. Чорній кризі темної Цитаделі сонячне проміння завдало смертельної рани.
Замки на брамі Цитаделі розтанули. Принц Боло, оголивши меч, галопом помчав крізь розчинену браму, а за ним Мудра та кілька Розділів Сторінок.
— Бачет! — кричав Боло, женучи коня у бій. Почувши це ім’я, його кінь радісно заіржав.
— Боло! — долинуло здалека.
Боло спішився і з Мудрою помчав угору по сходах, через двори й знову по сходах, а колони Хаттам-Шудової Цитаделі вже розм’якли від сонячної спеки й гнулися. Склепіння провалювалися, куполи танули. Обезтінені посіпаки Культмайстра, себто члени Союзу Застібнутих на Блискавку Губ, наосліп бігали туди й сюди, натикалися на стіни, збивали з ніг одне одного й несамовито верещали, забувши від страху про обітницю мовчання.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гарун і море оповідок», після закриття браузера.
