Читати книгу - "Артеміс Фаул, Йон Колфер"

— Що? Що таке?

Командир спробував іще разок.

— Це... людина... я іще ніколи... Забудь, Фоулі. Маєш сам побачити.

Холлі спостерігала за тим, що відбувається, крізь шпаринку між складок гобелену. Якби сама не побачила, ніколи б не повірила. Навіть більше. Доки вона не передивилася запис, коли писала рапорт, була переконана, що то була галюцинація, яка виникає під час клінічної смерті. Як би там не було, відеозапис став легендою. Його кілька разів прокрутили по кабельному телебаченню, а потім включили до курсу академії ЛЕП.

Людина, Батлер, натягнув на себе металеві обладунки. Неймовірно, але він, схоже, вирішив зійтися з тролем віч-на-віч. Холлі спробувала остерегти його, видавити із себе хоч якийсь звук, але магія ще не відновила пошкоджені легені.

Батлер опустив забрало, підняв булаву.

— Ну, — гаркнув він із-поза ґрат, — я тобі покажу, що буває з тими, хто хоч пальцем зачепить мою сестру.

Людина розмахнулася булавою, немов та була пір’їнкою, і опустила її між лопатками троля. Удар, хоча і не був фатальним, змусив троля відірватися від своєї жертви.

Батлер обперся ногою об кремезне стегно і висмикнув булаву. Вона звільнилася з характерним чавканням. Дворецький відскочив і приготувався захищатися.

Троль кинувся на нього, розмахуючи довжелезними лапами. На кінчиках іклів блищали краплі отрути. Гра скінчилася. Але цього разу він уже не такий швидкий. Тварюка втомилася, і її було поранено. Той, хто нападає, заслуговує на відповідну зустріч. Троль так зрозумів, що на його територію вдерлися. І був лише єдиний спосіб вирішити цю суперечку. Тролі так вирішують усі суперечки...

— Маю тебе застерегти, — суворо сказав Батлер. — Я озброєний і готовий у разі потреби застосувати смертельну зброю.

Холлі застогнала б, якби могла. Жартує! Людина намагається втягнути троля в обмін жартами! Та згодом капітан Шорт зрозуміла, що помилялася. Слова не мали значення. Важливо те, яким тоном вони були сказані. Розважливим, заспокоюючим. Наче дресирувальник розмовляє з наляканим єдинорогом.

— Відійди від дівчини. Так, так, молодець.

Троль надув щоки і завив. Лякає. Перевіряє на лякливість. Батлер навіть не моргнув.

— Так, так. Дуже страшно. Тепер виходь за двері, і мені не доведеться різати тебе на шматочки.

Троль пирхнув, незадоволений такою реакцією. Як правило, після такого рику всі тікали до тунелю.

— По одному кроку. Повільно, тихо. Не хвилюйся, хлопчику.

В очах троля щось промайнуло. Спалах непевності. Може, ця людина...

І тоді Батлер накинувся на нього. Він прослизнув під іклами і вколов троля середньовічним списом. Троль відсахнувся і замахав лапами. Занадто пізно: Батлер уже відстрибнув геть і кинувся бігти коридором.

Троль потупотів за ним, спльовуючи на ходу зламані зуби. Батлер упав на коліна і поїхав по відполірованій підлозі, як по ковзанці. Перевернувся і опинився віч-на-віч зі своїм переслідувачем.

— Здогадайся, що я знайшов? — сказав він і підняв зигзауер.

Цього разу в груди він не стрілятиме. Краще висадити залишки обойми в коло діаметром десять сантиметрів між очима троля. На жаль, за тисячоліття бійок зі своїми одноплемінниками лобна кість у тролей стала напрочуд товстою. Тож підручник до мозку аж ніяк не потрапив би. Навіть якщо вкрити його шаром тефлону.

Але десять куль — то вам не жарти, і троль це відчув. Кулі лишили на лобі троля химерне тату і спричинили струс мозку. Тварина відсахнулася, вдарила себе по лобі. Батлер уже був поруч, пришпилив ногу троля списом до підлоги.

Отже, троль був спантеличений, засліплений кров’ю і кульгавий. Звичайна людина відчула б до нього щось схоже на співчуття, але не Батлер. Він бачив забагато людей, роздертих дикими тваринами. Зараз час небезпеки. На співчуття немає часу. Слушна мить, щоб відкинути зайві забобони.

Холлі могла тільки дивитися, як людина прицілилася і нанесла пошкодженій істоті ряд ударів. Спершу Батлер ударив по сухожилках, і троль упав навколішки, потім відкинув списа і накинувся на ворога з голими руками, які були навіть смертельнішими за спис. Нещасний троль намагався відбиватися, навіть кілька разів улучив. Але його удари не могли пробити античних обладунків. Батлер тим часом виконував хірургічну роботу. Припустивши, що тролі й люди мають схожу анатомічну будову, слуга наносив удар за ударом, і за секунду істота перетворилася на купу тремтячого хутра. Дивитися на нього можна було тільки з жалем. Але дворецький іще не скінчив. Він зняв закривавлені рукавиці та вставив у пістолета нову обойму.

— Подивимося, скільки кісток у тебе під підборіддям.

— Ні, — видихнула нарешті Холлі. — Не роби цього.

Батлер не звернув на неї уваги, приставив дуло до тролевої шиї.

— Не роби... Ти мені винен.

Батлер зупинився. Джульєтта жива, це правда. Спантеличена, але жива. Він погладив курок. Кожна клітинка в мозку кричала, щоб він натиснув. Але Джульєтта була жива.

— Ти мені винен, людино.

Батлер зітхнув. Він про це іще пошкодує.

— Добре, капітане. Нехай тварина ще трошки поживе. Йому пощастило: я в доброму гуморі.

Холлі схлипнула: щось середнє між сміхом і сльозами.

— А тепер маємо позбутися нашого волохатого друга.

Батлер закотив стогнучого троля на платформу для обладунків і відтягнув її до дверей. Напружився і викинув троля за поріг.

— І більше не повертайся, — крикнув він.

— Дивовижно, — сказав Рут.

— Хто б мені таке розказав, — погодився Фоулі.

Глава 9: ТУЗ У РУКАВІ

Гаяти час на те, щоб відчинити двері, Артеміс не став. Двері були сталеві, а йому було лише дванадцять. Щоб передбачити результат, не потрібно було бути генієм, навіть якщо він і так ним був. Замість того Фаул підійшов до стіни з моніторами і став спостерігати за подіями звідти.

Він одразу зрозумів, що задумали ЛЕПрекони — нацькували троля, аби змусити їх покликати на допомогу, що можна було розтлумачити як запрошення, і не встигли б вони і оком змигнути, як будинок був би повен гоблінів. Розумно. Такого він не передбачив. Це вже вдруге він недооцінив своїх опонентів. Але третього разу не повинно бути.

На моніторах розгорталася справжня драма, і емоції Артеміса змінювалися від жаху до гордощів. Батлер переміг. Побив троля, і жодного прохання про допомогу не зірвалося з його язика. Саме в цей час Артеміс оцінив, може, вперше, скільки Батлери роблять для