Читати книгу - "Мій випадковий чоловік, Інна Романова"

Дітей батькам здали, моя сесія закінчилася.

У Кості вона ще раніше пройшла, тепер через два тижні захист диплома і випуск.

Ну а я через два тижні буду розподілена на літню практику.

- Женю! - покликав мене чоловік, коли я чаклувала на кухні. - Як думаєш, може махнем на 5 днів в Таїланд? Ти відпочинеш після сесії і я трохи відволічусь перед випускним. Потім у тебе практика, а я відразу відкриваю офіційно старт-ап проект і буде не до відпочинку.

І так він дивився на мене... Гаряче, полум'яно і багатообіцяюче...

Я задумалась. 

Чи готова я стрибнути у вир з головою? Адже очевидно ж, що наші відносини на відпочинку перейдуть в іншу площину... В горизонтальну.

- А поїхали! - з азартом відповіла я, наважуючись на все, скільки можна маринувати нашу «дружбу» у власному соку.

- Моя дівчинка! Така ж відчайдушна як і я. Вже трохи призабув, що ти зухвала, а то все продуктові магазини і діти, - він поцілував мене в щоку і помахав ручкою, виходячи з вітальні. - Все, йду домовлятися. Добре, що там віза оформляється при в'їзді, не треба морочитися.

Через годину вже все було вирішено.

Ось так спонтанно ми завтра в обід вилітаємо в Тай.

Це моя перша поїздка за кордон, перший політ на літаку.

Я була в передчутті.

Зранку вирішила швидко зганяти за найнеобхіднішим, для цього попросила Олю і Полю мені допомогти.

Дівчата, звичайно ж, приїхали на клич, Олька навіть перенесла побачення з Богданом, ось така в мене хороша подружка.

- Привіт, - привіталася Поля, яка прийшла пізніше за всіх.

- Поооль, а що трапилося? - я відразу помітила згаслий погляд дівчини.

- Я поки не готова розповідати. Давайте трохи пізніше, мені треба самій все усвідомити, - майже пошепки вимовила вона. - Женю, ну розповідай, що там за поїздка наклюнулася. Це з твоїм хлопцем?

- Ага, ми їдемо в Таїланд. У мене зайвих грошей немає, але купальник все ж треба купити, ну і по дрібниці - шльопанці, кепку і накидку якусь.

- Клас! - вигукнула Оля, вона світилася від щастя і насолоди життям, і те, що сесію майже завалила її взагалі не турбувало. - Гарячі країни - це добре. Пішли зараз все підберемо в кращому вигляді.

Ми справилися за дві години, потім марш-кидок додому, швидко зібралася і до першої години дня була готова.

- Ну, що, Крихітко, готова? - грайливо прошепотів мені на вушко Костя, нахиляючись зовсім близько до обличчя.

- До чого? - шепочу йому в губи.

- До 18- годинного перельоту, - відсунувся і засміявся, цей ... нехороший хлопець.

- Звичайно готова! - гаркнула я і розвернулася в свою кімнату, щоб перевірити ще раз, чи не забула чогось важливого.

- Через пів години виїжджаємо, збирайся швидше, паспорт не забудь! - крикнув мені в спину.

Взльоту я боялася, трималася міцно за руку чоловіка, він шахрайськи посміхався і розповідав мені історії про катастрофи.

- Костомаров! - не витримала я. - Ти не хочеш трохи помовчати? А то вже гірше моїх братів, рот не закривається.

- Ти просто така кумедна, не можу відмовити собі в задоволенні над тобою жартувати. - з посмішкою зізнався він, і заліз своєї лапою в моє волосся, створюючи там безлад.

- Я серйозно, і так боюся, знайшов час жартувати! 

- Вибач, Женю, клянусь, більше так не буду.

За розмовами і обуреннями я не помітила, як літак опинився в небі.

- Ой, ми що вже злетіли? - я із захопленням дивилася у віконце, білі хмари пропливали зовсім поруч, а місто виглядало як маленькі коробочки будинків і полосочки доріг. - Як гарно! Костя, подивися!

- Бачу, моя принцесо, ти мені скажи, з якого ти хутора? 

- Що вибач? - не відразу зрозуміла його питання з жирним натяком. А через мить здогадалася і стукнула хлопця по руці.

- Нічого - сміявся він, захищаючись журналом від моїх спроб фізичного насильства.

- Не всі народилися зі срібною ложкою в роті, деяким доводиться жити по-простому. І це низько сміятися над такими людьми! - я демонстративно відвернулася і розглядала вид з вікна літака.

- Вибач, ти ж знаєш, я по-доброму жартую. 

Костя пригорнув мене до себе і поцілував у губи, вперше...

Легкий і повітряний, як хмари за бортом, поцілунок...

Але я була дуже схвильована, збентежена і задоволена.

Він посміхався мені, спостерігаючи за моєю реакцією і потім додав:

- По обличчю не отримав, вже добре. З першим нашим поцілунком, дружино.

І я зрозуміла, що це обіцянка більшого.

Костя Костомаров 

Якби давали нагороди за витримку, я б був весь в орденах...

Скільки я терпів і мучився, домагаючись її розташування і теплоти.