Читати книгу - "Сатурну не наливати, або п'яний чоловік-дракон у подарунок, Ліра Куміра"

- Любий друже, як поживаєш? - я дивилася широко розплющивши очі на чоловіка, що сидів за ректорським столом. Він дещо не вписувався у представлену мною картину. Але батько мого дракона ніякого здивування не видавав, а значить все і повинно бути так, як є.

- Дякую, все добре. Ось, привів тобі нашу молодшу невістку, - він потиснув простягнуту руку ректора, але сідати в крісло не поспішав.

- От і славно, зараз ми й познайомимося з юною леді, - чоловік мені посміхнувся у всі тридцять два, а я несміливо привіталася у відповідь. - Вір, ти ж пам'ятаєш правила академії, ти маєш нас залишити, - пан Вінгед кивнув ректору, прошепотів мені наостанок:

- Нічого не бійся, Амеліє, у тебе все вийде, - і пішов, залишивши мене наодинці з дивним ректором академії Польотів. 

 - Як дісталися? Дорога не надто втомила? - Спробував завести світську бесіду пан Орідіон, а я все ніяк не могла відійти від шоку, який отримала, ледь побачила чоловіка. Мало того, що в нього на голові було вороняче гніздо, так ще й одягнений він був у піжаму!

- Д-дякую, все добре, - важко було дивитися на нього, відповідаючи, тому я опустила очі вниз.

- Вам розповіли як буде проходити співбесіда, Амеліє? - я негативно похитала головою, продовжуючи розглядати килим на підлозі. – Ну що ж, тоді я вам поясню. Наша академія – це не просто будівля, вона живий організм і складається із клубків магії. - почав свою розповідь ректор, а я навіть підняла на нього погляд, зацікавившись історією навчального закладу.

- Живий? - Це як? 
 
 - Ну не зовсім у тому понятті, як Ви могли подумати. Просто академія має свою магію, свої закони і навіть свій характер, - ректор якось дивно посміхнувся, а я ледве відвела очі від його піжамки в горошок. - Так ось Ви повинні озирнутися і сказати мені, що Ви бачите. Ось і все завдання, - чоловік посміхнувся, а я не знала куди себе і подіти.

- В-все розповідати? - вирішила я перепитати. 

 - Так. Кожному абітурієнту, що приходить, академія показує щось своє, тим самим допомагаючи розібратися в напрямку магії, до якої є схильність у того чи іншого студента, - продовжував ректор академії, а я піднялася з крісла, і пройшлася кабінетом. Справа в тому, що я нічого незвичайного не бачила. 

- Але... - невже академія не хоче мені нічого показати?

Ну ж бо, не соромтеся, кажіть мені, що бачите. - Ну гаразд, розповім як є.

- Ця стіна складається з полиць з книгами до самої стелі, а тут я бачу шафи з мінералами і дорогоцінним камінням, - почала я перераховувати очевидне.
 - Добре, а що тут? – ректор вказав мені на вікно, під яким була звичайна чавунна батарея, на якій висушувалися… Що це? Панталони? 
 
 - Б-батарея, - червоніючи видала я, - А на ній т-труси, здається в квіточку... - скоромовкою випалила, з побоюванням поглядаючи на здивованого ректора. 
 
 - Т-труси? Ви бачите їх? - Я кивнула, а чоловік різко залився фарбою. - Тоді скажіть, що на мене надіто? – з благанням у голосі промовив ректор.

 - П-піжама в горошок, - пан Орідіон густо червоніючи схопив білизну з батареї і зник за однією з книжкових шаф, випаливши на ходу: 

 - Х-хвилинку, я зараз! 
 
А я важко видихнула і сіла назад в крісло. Я бачила труселі ректора. О боже, як мені тепер це розбачити? Відповіддю мені була гучна тиша і якийсь дивний смішок від стін академії. Здається, у когось тут дивне почуття гумору, невже вона справді жива? Ох, здається, я потрапила.