Читати книгу - "Я тебе до нього відпущу, Ема Ноель"

За кілька хвилин розумію, що за нами невідривно прямує ще один автомобіль. І звертаю увагу, що чоловіки попереду теж його бачать, але поводяться спокійно, отже, там теж люди Костянтина. Що за чортівня відбувається? Мене охороняють? Але від кого? І хто маму намагався… Боже… Маму хтось намагався вбити?! До мене тільки доходить ця інформація. Але якщо “намагався”, отже, з нею все гаразд? Сподіваюся, дуже-дуже сподіваюся, що в лікарні вона не тому, що з нею щось сталося.

Поки мене розриває від страхів, моя Яся, увімкнувши навігатор, моніторить маршрут і ситуацію загалом, пильнуючи все навколо. Мені б її силу характеру й упевненість. Я почуваюся зовсім розгубленою, а ще розумію, що хоч поки що тримаюся, паніка загрожує от-от вирватися назовні. Яся ж, наче відчувши мій стан або побачивши, бо, впевнена, в мене все на обличчі написано, накриває мою руку своєю й стискає на знак підтримки.