Читати книгу - "Ти мене (не) підкориш. Книга перша, Єва Басіста"

Зачиняю за собою двері. Одразу прямую до ліжка та гепаюся на нього. Обличчя втикаю в подушку. Голосно соплю.

Тремчу, гніваюся… Не можу стримуватися. Шалено б'юся руками об постіль.
І що зі мною відбувається?

Маю передозування емоціями. Дуже багато чого сталося за останні десять хвилин. Я не звикла до такого, бо зазвичай моє життя спокійне, а тут - буря. Свистить вітер, б’є дощ, гупає грім та блискавиці…

Герман мене поцілував… І навіщо це зробив? Для чого? Щоб знайти спільну мову? Закохати у себе? Підкорити?

Злюся на нього. Так злюся, що хочу встати, піти до нього та дати дужий та болючий, мов укус шершня, ляпас! Щоб на все життя запам'ятав, як я його поцілунок…

Він, на жаль, проти моєї волі закарбується на кам’яній плиті, на якій зберігаються мої важливі спогади, та буде там до кінця днів мозолити голову, бо перший! Переконана, що якби він був десятим чи двадцятим, то стерся, мов щось непотрібне. Безслідно зник зі свідомості… Розвіявся серед інших емоцій…

Однак не чекає його така доля. Буде сидіти у спогадах та колотиме, що вперше скуштувала подібні емоції не з тим, із ким хотіла.

Сумно та прикро.

Так прикро, що хочеться заплакати. Але не дає цьому статися інша сторона події.

Я паралельно відчуваю ейфорію та медосолодку п'янкість у грудях. Серце швидко б'ється, а шкіра чутлива. Відчуває кожну вібрацію повітря.

Це неймовірно. Стан розбурханий та навіть щасливий. Воліється ще зловити подібного. Аби шиєю бігли ті вологі поцілунки, а тілом мандрували доторки… Уже навіть не кажу про сам поцілунок. Мало.

Це як показали пачку із шоколадними цукерками, розповіли, які всі смачні, але дали тільки одну скуштувати.

Є бажання вирвати цукерки та спробувати всі смаки. Не тільки злякано насолоджуватися однією, а самій щось вибрати та спробувати…

Вкусити яблуко втіхи. Проявити ініціативу. Але… Він не той хлопець із яким я це хочу, а точніше чоловік.

Стукіт у двері робить диверсію для моїх думок, а коли вони відкриваються, то мене забирає в полон паніка. Це Герман. Нахаба, який вкрав у мене перший поцілунок!

- Маргарито, що сталося? - запитує він, зачиняючи двері. А коли вони клацають, то тихо йде до ліжка. - Чому ти втекла?

Моє тіло наїжачується, а мотор у грудях застигає. Не хочу його бачити. Його присутність тільки все погіршує. Добре, що я лежу так, що він тільки бачить мою спину.

- Не мовчи? - сідає на край ліжка та торкається руки, яку одразу смикаю та ховаю під себе.

- Я не хочу говорити, - відповідаю в подушку. - Втомилася. Я сплю. І ти йди спати.

- Ти злися на мене через те, що я тебе поцілував? - не думає виконувати моє прохання. - Чи тобі настільки не сподобалося, що ти так швидко втекла?

Його допит нервує. Я зараз дихати чітко не можу! Хай він піде!

- Ти можеш мені пояснити? - продовжує говорити та цим розгойдувати мої нерви.

- Чому я маю тобі щось пояснювати? - бурмочу.

- Бо це невід'ємна складова спілкування між людьми. І зараз я хочу знати, що не так, - докопується він.

- Сам подумай, - сильніше втискаюся у подушку, а тіло скручую в калачик, мов кицька.

- Це у жінок у крові подібними фразами голову виносити? - проскакує обурення в його баритоні. - Чому не можна сказати прямо? Я цього не хотіла чи мені не сподобалося, чи інший можливий варіант. Хоча щось мені підказує, що названі мною варіанти хибні. Ти ніяк не опиралася. І думаю, що тобі сподобалося, бо ти його не думала розривати, але і відповідати не дуже бажала. Значить твоя поведінка, либонь, тільки через те, що це я. Правильно?

Частково правильні речі мовить, але не думаю їх озвучувати. Нічого йому не скажу!

- Ну не грайся у рибку, - знову намагається вивести на діалог. - Я ж питаю, бо мені не все одно. Хочу знати, що ти відчуваєш. Марго? Ну перестань…

- Я втомилася, - кидаю фразу, аби він втямив, що варто відстати від мене, бо нині причіпливий, як смола.

- У тебе раніше були стосунки з кимось? - неочікувано завертає розмову в іншу сторону. Я напружуюся. - Якщо не було, то мені все стає зрозуміло. Хоча несподівано. Навіть близько не виникало думки, що деякі дії для тебе можуть бути вперше.

Бісить! Я не хочу говорити про це. Вперше.. не вперше! Це його не стосується!

- Були стосунки, - шиплю йому неправду. - І не тільки поцілунки! А і секс був!

- І для чого неправду говориш?

- А я не брешу? - відлипаю від подушки та обертаюся, забираючи з обличчя волосся. - І тебе це не стосується! Чи тобі кожного назвати з ким мала інтим? Чи цілувалася?

- Не варто.

- А чому? Уже не цікаво? - червоніють мої щоки.

- Ти ж розумієш, що потім ця брехня розіб'ється на шматочки? - схиляє голову на бік та вдивляється у моє обличчя. - Чому ти не хочеш сказати так, як воно є насправді? Я ж не стану за це тебе осуджувати, але здивування не зможу приховати.