Читати книгу - "Крило метелика (частина 1), Кіра Леві"

Робота просувалася повільно. Бракувало вправності. Але завзяття чоловікам було не позичати. Перші невдачі невдовзі обернулися успіхами. Пліт потроху зростав.

— Поліно Михайлівно, а звідки в таборі були дрова? Навколо табору ліс не чіпатимуть, — поцікавився Єгор, поки я збирала в гірку дрова. Щоб полегшити їхнє перенесення, я використовувала мотузку.

— Для потреб табору ми купували дрова у «Зеленгоспу». Студенти рубали на дрова привезені пні і ті дерева, які знаходили поваленими від негоди. Інакше б за три роки розкопок довкола залишилися б тільки пеньки.

Розповідаючи, я зітхнувши обвела поглядом лису від нашої господарської діяльності поляну. Стало гірко.

Стільки років я боролася за екологію, брала участь в акціях з посадки дерев, збирала гроші для соснового розплідника, і ось сама готова рубати дерева заради виживання.

— Тобі допомогти? — плеча торкнулася Микитова рука. — Я поки що не найкращий помічник мужикам, — чоловік підняв перебинтовані руки. — Але я можу носити дрова до табору.

— Допоможи, — погодилася. Мені в будь-якому разі потрібна була чиясь допомога.

Микита взяв зв'язку дров на спину, але спочатку розпорядився, щоб чоловіки на рубанні дерев змінилися. Сам, вибувши з ладу, він ретельно стежив за іншими, щоб ті не повторили його помилок.

— Неси на пляж і розводь багаття. Я вже там приготувала місце. Побачиш.

Сама я затрималася, чекаючи на нову партію дров. Ще я замовила хлопцям чотири пні для майбутніх сидінь у парильню.

У таборі серед інструментів знайшла саперну лопатку і зняла брезентовий тент, що висів над кухнею.

До цього часу Ліза з Аліною та Андрієм звільнилися від роботи на кухні. Всі разом ми вирушили на пляж.

Вогнище весело горіло всередині одного кола з каменів. Тепер потрібно було обережно викласти зверху ще кілька рядів каміння. Додатково вони нічим між собою не скріплювалися. Поблизу не було глини. Більше нічого на думку не спадало.

Діти оцінили мій намір і почали збирати каміння по березі.

Тим часом ми з Микитою стали пов'язувати між собою заготовлені гілки. Для зв'язування я запропонувала використовувати кору верболозу. Мотузки в господарстві були, але краще використовувати підручний матеріал, ніж те, що виготовити ми зараз були не в змозі.

Спочатку ми спробували зв'язати гілки просто здертими стрічками кори, але Аліна запропонувала спочатку сплітати кору в кіски. Дівчина відразу включилася в роботу, а я вирушила з Микитою за пнями.

Іллюша тільки раз підбіг до мене на пляжі. Перевірив, чим ми таким цікавим займаємось, але сам не зацікавився будівництвом та втік знову до рибалок. З вудкою Іллі сидів Соболєв-старший. Лев Аркадійович із підручних матеріалів змайстрував саморобну вудку і тепер випробував її на ділі. Сьогодні риба ловилася гірше, ніж у попередні дні. Ще й два обриви гачків засмутили всіх. Запас снастей хоч і був, але поповнити його нема чим, тільки робити саморобні з підручних матеріалів.

Вислухавши новини Іллюшки, я запропонувала вчитися рибалити з острогою. І знову я переступала власні принципи. Лов риби з острогою в наші дні заборонено правилами рибальства, як і лов на бійку, не кажучи вже про електровудку. Метод вважається хижацьким.

Але я про це мовчала. Новий світ, а правила виживання старі. Прагнеш жити - вмій вертітися.

Тому я спокійно описала хлопчикові конструкцію зброї. Розповіла про правила лову: треба намагатися колоти рибу в голову або передню частину тулуба, щоб поранена риба не пішла на глибину.

Андрій пообіцяв вистругати відповідних палиць після того, як ми повернемося з пнями. Ніж в Іллі висів у піхвах на поясі. Він був таким же добрим, як і мій. Я нікому його не віддавала навіть у тимчасове користування. Мій Ілля - чоловік, нехай поки що і дитина. У нього має бути своя зброя.

За дві ходки ми з Микитою принесли пні та продовжили будувати парильню. З'єднавши двічі по три гілки літерою «п», ми вкопали їх у пісок. Прикріпили ще поперечки зверху. Усередині конструкції навколо багаття на піску виклали хвойні гілки, розставили по чотирьох сторонах від нього пні й підв'язали навколо каркаса брезент, зверху на дах негусто наклали гілок. Я боялася, щоб вони не спалахнули від іскор. Але багаття почало згасати. Іскорки більше не змітали вгору. Камені дуже добре нагрілися, і всередині парильні стало жарко, навіть попри те, що дах був з дірками.

На будівництво парильні у нас пішов цілий день. І ввечері перед вечерею її гідно оцінили всі чоловіки. Ми додали два пеньки, і відразу в імпровізованій лазні могли помитися шестеро людей. Правда, всередині було темно, тому частину гілок з даху зрушили й вирішили, що наступного разу банний день влаштуємо в неділю вдень. Заговоривши про неділю, Лев Аркадійович нагадав мені, що нам потрібний календар. Сьогодні завершився третій день нашого потрапляння в минуле, один із низки однакових, наповнених важкою фізичною працею днів. Заглядати в майбутнє було неймовірно страшно, але сьогоднішній день минув недаремно.

Вечеряючи смаженою різномасною рибою, ми говорили про плани на завтра. Замість чаю ми пили лише теплу воду. Чай вирішили притримати для особливих випадків. Частину я відсипала в паперовий кульок і поклала в аптечку з ліками, згадавши, що чорний чай вважається природним антисептиком, допомагає загоювати ранки, боротися з інфекціями та запаленнями.