Читати книгу - "Сни Морфея , Tалі Птах"

— Тато! — крикнув хлопчик і хотів підбігти до нього. Але ревіння води заглушило його крик, а рухатись з місця він не міг – ноги не пускав пісок.

Орест знову і знову кричав, поки водна стіна не поглинула Лорі Деванса. Пілігрим закричав і різко заплющив очі. 

В себе хлопчик прийшов, коли сильні руки скелета поклали його на хутрові подушки. 

— Оресту, — Крейк легенько потрусив хлопчика за плече. 

Хлопчик повільно відкрив очі і піднявся на ліктях.

— Я хочу до дому, — тихо сказав Орест, а очі наповнились слізьми.

— Те що ти бачив є звичайною баванкою Морфея. Його пустощі. Ти в безпеці, якщо не бачишся з самим Морфеям. Не ходи один нікуди. Ти ж хотів покататись на чомусь, — нагадав Крейк, він ніби відчував провину за те, що бачив хлопчик.

— То було так страшно, — заревів пілігрим, — Я хочу додому до тата.

Крейк почухав потилицю.

— А я коників привів, — ніби з жалем сказав скелет.

У печеру засунув голову звичайний кінь, хіба що він був дивного забарвлення, кольору неба. Очі хлопчика перестали блищати і загорілись зацікавленістю.

— Але якщо ти хочеш додому, — пожав плечима скелет і встав на ноги, — я відведу тебе до арки.

— Чекай! — неочікувано різко встав хлопчик, — Може… м… м… може ми трохи покатаємось… ну, буквально трошки. А потім одразу додому.

Крейк міг би усміхнутись, якби в нього були губи. 

Коники були чудові, пара блакитних тваринок поводили себе чудово. Орест вперше сидів верхи ще й без сноровки. Крейк впевнено сидів на коні верхи і показував своїм прикладом, як це правильно робити. Крок за кроком коні ступали по траві і з часом набирали швидкість. Все скоріше і скоріше. І коли швидкість стала вітряною, коні почали набирати висоту. Вони бігли по повітрю і їх блакитність зливалась з небом. Орест тримався за гриву і задихався від захвату. Такої прогулянки на Землі не існує. 

Поводар задурив хлопчика, однак відчував що від Ореста надходь щось темне і важке. Крейк летів за хлопчиком на коні, обертаючись назад. Ця баванка Морфея не тільки залишила осад в душі пілігрима, а й змушувала Крейка пильно і уважно слідкувати за усім навколо. Орест припав до душі Морфею, а значить буде за ними пильнувати — так думав Крейк і відчув на собі чийсь погляд. Орест був прямо перед ним.

— Їдемо назад! — крикнув скелет.

Орест слухняно повернув коня и вони спустились з небі і галопом добігли до арки.

— Бувай, хлопче, — махнув кістлявою рукою Крейк і почекав поки хлопчик увійде в арку, — Чекай наступної зустрічі, не біжи поперед батько в пекло.

— Я не біжу, — розвів руками хлопчик, не розуміючи приказки, і провалився у арці вниз, у ліжко.