Читати книгу - "Двір Хаосу"

І ти, Бранд… Зі злістю дивлюся я на пам'ять, божевільний брат. Ти мало не знищив нас. Ти майже перекинув Амбер з його насидженого сідала на грудях Колвіра.

Ти розбив би вщент всі Відображення. Ти майже зламав Лабіринт і переробив би Всесвіт за своїм образом і подобою. Ти був шаленим і злим, і ти так близько підійшов до вирішення своїх бажань, що я навіть зараз тремчу. Я радий, що ти згинув, що стріла і безодня пред'явили на тебе свої права, що ти не затьмариш великих людських міст своєю присутністю, не будеш гуляти в солодкому повітрі Амбера. Я бажав би, щоб ти помер раніше. Досить! Для мене принизливо так міркувати. Будь мертвим і не турбуй більше моїх думок.

Я обходжуся з вами, немов з колодою Карт, брати і сестри. Узагальнювати так от — так само болісно, як потурати своїм слабкостям, але ви-я-ми, здається, змінилися, і перш ніж я знову рушу в дорогу, мені потрібен цей останній погляд.

Каїн, я ніколи не любив тебе, і все ще не довіряю тобі. Ти образив мене, зрадив мене, і навіть штрикнув мене. Забудемо про це. Мені не подобаються твої методи, хоча цього разу я не можу засуджувати твою лояльність. Мир, тоді. Нехай нове царювання почнеться з миру між нами.

Льювілла, ти володієш резервами характеру, які недавня ситуація не закликала тебе застосувати. За це я вдячний. Приємно іноді вийти з конфлікту, не піддаючись випробуванню.

Блейз, ти для мене, як і раніше фігура, одягнена в світло — доблесний, з прекрасною енергією, і безрозсудний. За перше — моя повага, за друге — посмішка. А останнє, здається, недавно трохи вгамувалося. Добре. Тримайся в майбутньому подалі від змов. Вони тобі погано йдуть.

Фіона, ти змінилася більше всіх. Я повинен замінити старе почуття новим, принцеса, так як ми вперше стали друзями. Прийми мою ніжність, чаклунка, я в боргу перед тобою.

Жерар, повільний, вірний брат, напевно, не всі ми змінилися. Ти стояв, як скеля, і тримався за те, у що вірив. Так було тебе важче обдурити. Хай не доведеться мені знову ніколи боротися з тобою. Іди в своє море і дихай чистим солоним повітрям.

Джуліан, Джуліан, Джуліан… Невже я ніколи по-справжньому не знав тебе? Ні. Напевно, велика магія Ардена пом'якшила за час моєї довгої відсутності те старе марнославство, залишивши більш обгрунтовану гордість і щось, що я схильний назвати порядністю — річ, само собою зрозуміло, відмінна від милосердя, але додана до твоїх доспіхів з рис характеру, якого я не стану применшувати.

І Бенедикт, бачать боги, ти стаєш мудрішим, поки час прокладає собі шлях до ентропії, і все ж ти як і раніше зневажаєш в своєму знанні людей як одиноких зразків свого виду. Напевно, я побачу тебе усміхненим, тому що ця битва закінчена. Відпочинь, воїн.

Флора… Благодійність, кажуть, починається з свого дому. Ти, здається, зараз не гірша, ніж я знав тебе давним-давно. Це всього лише сентиментальна мрія, дивитися на інших і на тебе так, як це роблю я, підсумовуючи баланс, виглядаючи кредит. Ми не вороги тепер, ніхто з нас, і цього, мабуть, досить.

А людина, одягнена в чорно-срібне, з срібною трояндою при ньому? Він хотів би думати, що він навчився трохи довіряти, що він промив свої очі в якомусь чистому джерелі, що відполірував ідеал-другий. Це неважливо. Він може бути все ще нахабний любитель лізти не в свої справи, умілий, головним чином, у другорядному мистецтві виживання, сліпий у тій же мірі, яким знали його у в'язниці, до більш тонких відтінків іронії. Неважливо, нехай буде так. Хай буде так. Я ніколи не зможу бути безвольним кимось.

Кармен, не могли б ви піти зі мною? Ні? Тоді прощай і ти теж, принцеса Хаосу. Це могло б бути забавним.

Небо знову повертається, і хто може сказати, які діяння може осяяти його різнобарвне світло?

Пасьянс був зданий і зіграний. Там, де було дев'ятеро з нас, тепер семеро і один король. І все ж з нами Мерлін і Мартін. Нові гравці в триваючій грі.

Сили повертаються до мене, коли я дивлюся на попіл і думаю про обрану мною стежку. Шлях вперед інтригує мене від пекла до алілуя. Я повернув собі зір, свою пам'ять, свою сім'ю. І Корвін завжди буде Корвін, навіть в День Страшного Суду.

Мерлін ворушиться, і це добре. Час рушати. Є ще справи, які треба робити.

Останнім актом Рендома після розгрому грози було об'єднання зі мною, черпання сил з Каменя, щоб дістатися до Жерара через його Карту. Вони, Карти, знову холодні, і Відображення стали самі собою. Амбер стоїть. Пройшли роки з тих пір, коли ми покинули його, і можуть минути ще, перш ніж я повернуся. Інші, можливо, вже відправилися по Картах додому, як відправився Рендом, щоб виконувати свої обов'язки. Але я зараз повинен навідати Двір Хаосу, тому що я сказав собі, що відвідаю, тому що, можливо, я там знадоблюся.

Ми тепер з Мерліном підготували наше спорядження, і скоро він викличе тоненьку дорогу. Коли в тому місці все буде скінчено і коли Мерлін пройде свій Лабіринт і відправиться пред'являти права на свої світи, я повинен зробити свою справу.

Я повинен з'їздити в місце, де я посадив кінцівку старого Ігга, навідати дерево, яке виросло з неї. Я повинен подивитися, що сталося з Лабіринтом, накресленим мною під воркування голубів на Єлисейських Полях. Якщо він приведе мене в новий всесвіт, що, як я тепер вважаю і буде, я повинен відправитися туди, щоб подивитися, як я спрацював.

Дорога дрейфує перед нами, підіймаючись до Двору Хаосу. Час прийшов. Ми сідаємо на коней і рушаємо вперед.

Ми скачемо тепер через чорноту по дорозі, яка виглядає немов марля. Ворожа Цитадель, підкорена країна, пастка, батьківщина предків… Побачимо. Видно слабке мерехтіння з зубчастої стіни і балкони. Ми можемо навіть вчасно встигнути на похорон. Я випрямляю спину і вивільняю шпагу. Незабаром ми будемо там.

Прощайте і здрастуйте, як завжди.