Читати книгу - "На нові землі"

— Пліт ще не готовий, — каже Зур, — але він довезе нас до другого берега.

За сигналом Ауна жінки підхопили безформне плетиво з гілля та ліан і спустили на воду. Залунав протяглий рев — наближались Люди Вогню... Коли ворогам лишалося якихось п’ятнадцять ліктів до берега, жінки похапцем сіли на пліт, а за ними Аун і Зур.

— Не мине й восьми ранків, як ми винищимо Людей-Собак! — вигукнув син Тура.

Вода хутко понесла пліт...

Пліт відплив від берега. Вода крутила його та несла з небезпечною швидкістю. Кілька разів Вовчиці плигали у воду, щоб полегшити зроблене нашвидку судно, що загрожувало от-от розлізтися. Та цей маневр довелось облишити, бо в воді сновигало безліч крокодилів.

Нарешті пліт пристав до берега... Далеко-далеко на тому боці можна було бачити силуети Людей Вогню. Щоб продовжувати переслідування, вони повинні були перейти річку в такий спосіб, як і втікачі.

— Треба йти до вечора. За чотири дні ми досягнемо печери, — звернувся Аун до Зура.

Вони зустрілись очима, і в їх головах ворухнулась одна й та ж думка.

— Аун і Ухр поранені! — сумно зауважив Зур.

— Якщо ми не втечемо, Люди-Собаки винищать нас! — відповів уламр.

Ухр зневажливо знизала плечима: її рана була неглибока. Вона назбирала якихось трав і приклала їх до рани, тимчасом як Зур перев’язував свого товариша.

Потім загін рушив далі, йти через болота було важко, але надвечір Аун і Зур знайшли потрібний шлях. Другий і третій день минули без будь-яких пригод і тривоги. До пасма базальтових горбів залишалось всього два дні, і Зур вдавався до нових хитрощів, щоб заплутати сліди.

На п’ятий ранок на обрії з’явилось базальтове пасмо. З вершини горба, що стояв біля звивини річки, чітко вимальовувалась довга низка його зубців. Аун уп’явся палаючими очима в гранітну масу і схопив Зура за плече, шепочучи:

— Ми знову побачимо тигра кзамів!

Він стиха засміявся. Захисток, в якому вони прожили стільки днів у повній безпеці, велетенський звір, що був їхнім приятелем, сонячні ранки та вечори, коли огонь жеврів на карнизі печери, — все це постало безладними й щасливими картинами... І уламр, повернувши до Джехи своє змарніле від втрати крові обличчя, сказав:

— У печері нам не буде страшною і сотня Людей-Собак!

Тут Ухр щось глухо вигукнула, простигши руку за течією, і всі виразно побачили Людей Вогню за сім чи вісім тисяч ліктів. Втеча відновилась так швидко, як тільки дозволяли рани уламра та жінки-ватажка. Зараз порятунок залежав тільки від швидкості. А до пасма горбів залишалось не менше двадцяти тисяч ліктів.

Коли вони подолали половину шляху, Люди Вогню виграли ще чотири тисячі ліктів і бігли щодуху, як шакали. Той, кого вони боялись більше, ніж усіх своїх ворогів, разом узятих, кульгав у хвості невеличкого загону, і переслідувачі вже радісно вигукували бойовий клич...

Втікачі на хвилину спинились... Аун в тривозі звів на Зура очі, які хворобливо блищали. В цей жахливий момент уламр поклав руку на плече друга... Та вороже виття залунало ближче; Аун поглянув на Джеху, перевів погляд на свою рану і зміряв відстань, що лежала між ними і Людьми-Собаками...

Глибоко зітхнувши, він відпустив Зура, і той побіг до лігва велетенського лева. Аун повів жінок і дітей далі, до печери.

Діставшись до печери, Аун і жінки мали якихось дві тисячі ліктів виграшу. Аун перший здерся з Ухр на гранітний виступ, щоб допомогти піднятись жінкам з дітьми. Спочатку передали вгору дітей, а потім почали лізти всі інші. Троє останніх жінок піднімались вже під дощем з гострого каміння, яке кидали Люди Вогню. Жінки похапцем забрались на карниз, Аун кинув свій дротик, а Ухр з подругами сипнула на ворогів уламками граніту. Людей Вогню було не так вже й багато, щоб сунутись у наступ, і тому вони відійшли в безпечне місце. Коли наспіли задні лави, всі втікачі були в печері.

Вона була таки справді неприступна. Виступу можна було досягти тільки по одному, та й то стаючи на плечі свого товариша. Одним списом можна було тримати ворогів на відстані... Люди Вогню зрозуміли це. Вони почали оглядати базальт, сподіваючись знайти якийсь інший виступ, але скрізь була гладенька стрімка стіна.

Ну, що ж, їм це байдуже, можна почекати. Голод і спрага видадуть обложених. Там, у міжгір’ї, вони змогли втекти і переплисти річку. А тут день їхнього виходу з печери стане днем смерті. Чого варті одинадцять жінок і два чоловіки проти двадцяти повних сил воїнів?