Читати книгу - "Захребетник"

Він почувався так, наче його викручено навиворіт. Кожний фібр його душі гудів І роєм комарів, кожна жилочка розуму тремтіла, немов злиденний бродяжка в зимову хугу. У горлі пересихало; глитнувши, він відчував біль, неначебто йому відрубали голову, а потім приклеїли на місце. І дарма, що в душі немає фібрів, а в розуму — жил!

Овал Небес, оце би зараз вина…

Джеймс навіть не підозрював, що дослідження структури особистості, проведене магом, буде таким болісним.

— Жити будете. І непогано, судячи з вашої розповіді. Хоча…

Фортунат щосили стис тростину, яка стояла біля вікна, й стиха додав:

— Хоча я вас розумію. Це важке випробування.

— Ви щось виявили?

— Нічого конкретного. Насамперед, мене дивує ваша реакція. Я ж бачу, друже мій, як вам погано. Але теорія вкупі з практикою твердять: вивчення тонкої структури особистості безпечне, а головне, для досліджуваного об’єкта непомітне. Я міг би пройти крізь чотири-п’ять ваших еасів за одну світську бесіду — і ви навіть оком не змигнули б! А бачте, виходить, не так… Змигнули, здригнулися, трясетесь, як драглі. Кращих, вибачте, в труну кладуть! Така реакція можлива лише в одному випадку.

— У якому?

— Якщо ви маг. Із освітою та високою маноконцентрацією. І ви намагалися потай чинити мені опір. Віконте, скажіть чесно: ви не маг?

Джеймс дістав хустинку й витер із лоба піт.

— Ні. Я не маг.

— Гаразд, я й сам бачу. Питання було риторичне. Ще маємо припущення, що у вас синдром Орфеуса фон Шпреє.

— Що?

— Вроджене відторгнення.

— Плювати на синдром! Ви знайшли захребетника?

Сьогодні, дочекавшись, поки руда відьма кудись надовго поїде, Джеймс зустрівся з Фортунатом віч-на-віч — і розповів йому все. Від початку до кінця. Венатор слухав, не перебиваючи. Обличчя його було незворушне, але відчувалося, що мисливець на демонів схвильований.

— Я помітив низку змін, які цілком можна пояснити природними причинами. Додаткові вібрації номена. Шаруватість канденції. Умбра в нормі. Друже мій, ви однаково не зрозумієте, про що я! Запам’ятайте головне: це може свідчити про приховану присутність чужородця — але може також указувати на залежність від манії переслідування, на одержимість внутрішнім демоном.

— Я хочу почути відповідь! Відповідь, а не купу мудрих термінів!

— Спокійно, віконте. Я бачу, ви збуджені, погано спали… Відповіді не буде. Пройти глибше я зможу тільки в одному випадку — зламавши ваш опір.

— Ламайте!

— Ви не зрозуміли. Ламати оборону особистості — або паразита, якщо це дії захребетника! — я маю право лише з вашої письмової згоди. Присяга Аз-Зілайлю, яку я дав при реєстрації Колегіумом Волхвування, забороняє інший підхід.

— На що я повинен пристати?

— Ви повинні доручити мені знищити чужородця. Та й то… Віконте, після такої операції ваше здоров’я буде надірване. Чи надовго? Я не знаю.

— Майстре Фортунат, ви спроможні його знищити?! Як же так… якщо вам бракує сили його однозначно розпізнати…

— Ви теж можете розчавити дрібну істоту в кущах, навіть коли не знаєте, як вона називається. Джеймсе, не ловіть мене на слові. Я можу дробити спробу зруйнувати в структурі вашої особистості все, що мені видасться натяком на чужородця або небезпечним відхиленням від норми. Згладити, вирівняти; відітнути підозріле. Чи згине захребетник, якщо він є? Швидше за все, так. Можливо, згине зовсім. Або частково. Або трапиться щось непередбачене. Гарантій я дати не можу. Є методи знищення, що можуть подіяти без попереднього вивчення природи знищуваного об’єкта. Майте на увазі — вони небезпечні.

Фортунат насупився й одразу втратив вигляд пещеного франта. Зараз маг більше був схожий на лікаря перед складною операцією, щодо успішного проведення якої мав сумнів.

— Віконте, я бачу три варіанти розвитку подій. Перший: ви звертаєтеся до фахівців. Тоді, швидше за все, решта вашого життя минатиме в закритих лабораторіях. Чужородець із Паленого Покляпця, коли пам’ятати історію Лисого Генія… Колегіум Волхвування проковтне капелюхи президії за такий експонат. Другий варіант: ви облишите справу як вона є. Махнете рукою й постараєтеся забути. Ну, й нарешті…

— Майстре, ви вірите, що за ламаний гріш можна купити місяць? — спитав Джеймс.

— Ні, — відповів маг. — Не вірю. Радий би повірити, але не можу. Весь досвід мого життя протестує.

— І я не можу. Я обираю третій варіант.

— Тоді пишіть розписку.

— Що писати?

— Що ви не матимете до мене претензій за будь-якого результату операції.

— У вас є перо, чорнильниця й папір?

— Є.

«Чи не написати одразу й заповіт?» — подумав Джеймс.

Темно-лілове, як пухир, піднебесся закручувалося лійками-вирами.