Читати книгу - "Гіркий сміх"

Нордін обернувся й побачив двох чоловіків, що переходили вулицю. Не встигли вони ще дійти до тротуару, як Нордін побачив потрібну йому кондитерську. Коли він зайшов досередини, ті два чоловіки вже підіймалися стрімкими сходами, що містилися за баром. Він подався за ними.

Приміщення було повне молоді. Гриміла музика, лунали голоси. Нордін озирнувся навколо, шукаючи вільного столика, але його, здається, не було. Якийсь час він міркував, чи скидати капелюха й пальто, але врешті вирішив не ризикувати. В Стокгольмі нікому не можна довіряти, в цьому він був переконаний.

Нордін заходився вивчати гостей жіночої статі. В приміщенні було багато білявих, але жодна не відповідала описові Білявої Малін.

Здавалося, тут переважала німецька мова. Біля однієї худої брюнетки, що скидалася на шведку, було вільне місце. Нордін розстебнув пальто й сів. Поклавши капелюха на коліна, він подумав, що своїм непромокальним пальтом і мисливським капелюхом не дуже відрізняється від більшості німців.

Довелося чекати з чверть години, поки до нього підійшла офіціантка. За той час він оглянув приміщення. Подруга брюнетки, що сиділа з другого боку столу, час від часу оцінювала його поглядом.

Коли врешті йому принесли каву, він, мішаючи її, глянув на свою сусідку. Намагаючись говорити стокгольмською говіркою, щоб скидатися на постійного відвідувача, він спитав її:

— А де це ділася Білява Малін?

Брюнетка витріщила на нього очі. Потім усміхнулась, перехилилася через стіл до подруги й сказала:

— Чула, Єво, цей норландець питає про Біляву Малін. Ти не знаєш, де вона?

Подруга глянула на Нордіна, потім гукнула комусь за дальшим столиком:

— Тут якийсь лягавий питає про Біляву Малін. Ніхто не знає, де вона?

— Ні-і-і! — почулося в унісон від того столика.

Нордін, попиваючи каву, міркував, як вони впізнали, що він поліцейський. Йому було важко зрозуміти стокгольмців.

Коли він виходив з приміщення, його спинила та офіціантка, що подавала йому каву:

— Я чула, що ви шукаєте Біляву Малін. Ви справді з поліції?

Нордін на мить завагався, тоді понуро кивнув головою.

— Якщо ви заарештуєте за щось ту мавпу, я буду страшенно рада, — мовила офіціантка. — Мені здається, я знаю, де вона. Якщо її немає тут, то вона, мабуть, сидить у кав'ярні на Енгельбректсплан.

Нордін подякував і вийшов на холод.

Білявої Малін не виявилося і в кав'ярні на Енгельбректсплан, у якій взагалі не видно було постійних гостей. Нордін не хотів кидати пошуків і підійшов до самітної, жінки, що гортала журнал. Та не знала, хто така Білява Малін, але порадила йому заглянути до винарні на Кунгсгатан.

Нордін почвалав далі ненависними стокгольмськими вулицями, мріючи швидше опинитися вдома в Сундсвалі.

Але цього разу він був винагороджений за свою працю.

Він порухом голови відіслав гардеробника, який підійшов узяти в нього пальто, спинився в дверях і оглянув ресторан. Біляву Малін він помітив майже зразу.

Вона була висока, але не товста. Її біляве волосся було вкладене у високу, майстерну зачіску.

Нордін не сумнівався, що це Білява Малін.

Вона сиділа на канапі під стіною з келихом вина. Біля неї сиділа трохи старша жінка, чорне волосся якої, звисаючи довгими закрученими пасмами на плечі, ще дужче її старило. «Напевне, дармова повія», — подумав Нордін.

Він якийсь час дивився на жінок. Вони не розмовляли між, собою. Білява Малін втупилася в свій келих, який вона обертала в руках. Чорнява весь час озиралася по залі й подеколи кокетливим порухом голови відкидала назад довге волосся.

Нордін звернувся до гардеробника:

— Перепрошую, ви не знаєте, як прізвище тієї білявої дами на канапі?

Гардеробник глянув у залу.

— Нічого собі дама, — пирхнув він. — Ота? Ні, я не знаю, як її прізвище, але звуть її Малін. Товста Малін чи якось так.

Нордін віддав йому пальто й капелюх. Чорнява очікувально глянула на нього, коли він підійшов до їхнього столика.

— Вибачте, що перебиваю вам, — сказав Нордін, — але мені хотілося б, якщо можна, поговорити з панною Малін.

— Про що? — запитала та.

— Про одного вашого приятеля, — відповів Нордін. — Може, пересядемо на хвилину до окремого столика, щоб нам ніхто не заважав?

Білява Малін глянула на свою приятельку, і він поспішив додати:

— Звичайно, якщо ваша товаришка не заперечує. Чорнява налила свій келих і підвелася.

— Я вам заважаю? — ображено спитала вона і, оскільки Малін не озвалася, додала: — Піду, сяду біля Туре. До побачення, Малін.

Вона взяла свій келих і пішла далі в залу. Нордін підсунув стільця й сів. Білява Малін очікувально дивилася на нього.

— Я старший слідчий кримінального розшуку Ульф Нордін, — відрекомендувався Нордін. — Можливо, ви нам допоможете в одній справі.

— В якій саме? — запитала Білява Малін. — Ви сказали, що йдеться про якогось мого приятеля?

— Так, — відповів Нордін. — Ми хотіли б дещо дізнатися про одного чоловіка, якого ви знаєте.

Білява Малін зневажливо глянула на нього.

— Я ні на кого не доношу.

Нордін витяг з кишені пачку сигарет і запропонував їй. Вона взяла одну, і він запалив їй сірника.

— Йдеться не про донос, — сказав він. — Кілька тижнів тому ви приїздили з двома чоловіками в білому «Вольво Амазон» до гаража в Гегерстені. Гараж стоїть біля Клуббакен і належить швейцарцеві на ім'я Горст. Той, хто вів машину, був іспанець. Ви пам'ятаєте?

— Та-ак, добре пам'ятаю, — відповіла Білява Малін. — Ну й що? Ми з Ніссе супроводжували Пако. Ніссе показував йому дорогу в гараж. Зрештою, він уже поїхав до Іспанії.

— Пако?

— Так.

Малін допила келих і вилила в нього решту вина з карафки.

— Можна мені вас чимось пригостити? Може, хочете ще вина? — запитав Нордін.

Вона кивнула головою, і