Читати книгу - "Сліди на тротуарі"

— Подобається? — запитує Олег.

— Конструкція, самі знаєте, застаріла. Новий випуск куди кращий. А за цей… навіть не знаю. Дві мало, а три багато.

Олег не повірив. Огризнувся без гніву.

— Ми й самі жартувати вміємо. Відраховуй п'ять кусків, Михайле Івановичу.

— П'ять?!

— Ні копійки менше, — твердо говорить Олег.

Михайло Іванович гасить ліхтарик. Його голос чується вже від дверей. Він може і не брати мотоцикл, якщо їм не вигідно. Але більше трьох тисяч не дасть.

«Гад! — шепоче Левко. — Ми рискуємо, а він…» Ніч. Холодний вітер залітає з шляху на подвір'я. Троє стоять, мов німі.

— Беріть три. Я добре даю. Самому збиток буде. Покупець тепер хитрий…

Левко хотів послати його під три чорти, але Олег випереджає Левка.

— Чотири… Давай чотири. Нам у піжмурки не можна гратися, Михайле Івановичу. З колясками і дістати трудніше і пригнати…

Торг триває і в хаті. Нарешті погодились на три з половиною.

Олег підраховує. На дорогу майже тисячу витратили, потім бензин… Що ж їм лишається? А ще ж і третій у Києві жде своєї частки.

— Ми міліцію одурили, а цей… нас.

У той час, як Олег з напарником перебували поза межами Києва, працівники карного розшуку, між іншим, займалися однією новою справою. В місті знову почали зникати мотоцикли. Їх крали просто на вулиці. Зайшла людина в магазин, і поки вона там побувала — мотоцикл її зникав. Біля однієї перукарні злодіям вдалося одурити хлопчика, який стеріг батьків мотоцикл. Хлопчик потім навіть розповів прикмети злочинця: це був кругловидий, чубатий юнак, у заправлених в чоботи штанях.

Потерпілим показали фотографію затриманого у свій час Левка.

— Він! Точно він, — підтвердив хлопчик.

Принагідно згадалися приятелі Левка і серед них Кущ.

— А де він, справді, Олег Кущ? — зацікавився майор Дубчак. — Може, повернувся вже?

Дзвінок у райвідділ міліції — і все з'ясувалося. Олег дома…

На другий день у кількох квартирах будинку їхньої вулиці побували працівники міліції. Заходили і до Кущів. Вони, правда, цікавилися тільки, чи нема порушень паспортного режиму… Але для Віри це був сигнал тривоги.

— Я знаю, — сказала вона свекрусі. — Їм потрібен Олег… А він, ніби навмисне, дома не сидить… Ночував десь…

Свекруха замахала на неї руками.

— Мовчи. Не накликай біди. Олег відбув своє і нікому нічого не винен…

— Мамо, — просила Віра, — давайте скажемо, що у нас робили обшук. Треба налякати його… Треба…

Вона ще не встигла докінчити, як увійшов Олег. Очі його полохливо бігали по кімнаті.

— До нас приходили? Про що вони питали?

— Тобою цікавилися. Оглядали речі, чогось шукали…

Олег зблід. Вірині слова приголомшили його. Але раптом озвалася мати.

— Ну годі, годі. Не вигадуй… — суворо сказала вона Вірі. — Не тільки до нас приходили. Пропискою цікавилися, от і все.

Олег не знав, кому вірити. Та зустрівшись поглядом з матір'ю, трохи повеселішав.

— Що ж ти, на бога хотіла мене взяти? — Олег презирливо подивився на дружину і вилаявся брудними словами.

Золоті серпи світла полоснули асфальт, блиснула пряжка на поясі працівника міліції. Таксі стишило хід.

— Черговий контрольно-пропускного пункту лейтенант Таран. Прошу документи.

В цей час із темряви вискочив мотоцикліст: його не зупинили.

— Де взяли пасажира? — розпитував лейтенант водія таксі.

— Ось тут недалеко, по дорозі.

— Гм… А на лічильнику нуль… Забули своєчасно увімкнути?

Водій щось винувато пояснював, пробачався.

— Ні, так діло не піде, — сказав йому лейтенант, — Доведеться скласти акт. А ви, товаришу, — звернувся лейтенант до пасажира, — будете за свідка. До нас часто надходять сигнали, що водії таксомоторів не полюбляють лічильників…

— Але мені ніколи. Я поспішаю, — пасажир був незадоволений несподіваною затримкою.

— Вам у Житомир?

— В Житомир. А потім далі…

— Нічого страшного. До Житомира доїдемо разом, а там ви будете потрібні на кілька хвилин. Підпишете акт як свідок, та й усе.

«Свідок» хоч і сперечався, але не мав наміру сваритися з міліцією.

В міській міліції водія і свідка повели до чергового… Тимчасом у сусідній кімнаті майор Дубчак розмовляв з житомирськими колегами.

— Затримаємо «свідка» до завтра. Я займуся ним лише після того, як наші товариші до кінця простежать за мотоциклістом. Нас цікавлять їхні зв'язки, адреси… Олег поки що не повинен догадуватися, в чому справа.

Викликали чергового.

— Документи у водія в порядку? — запитав Дубчак.

— Так точно!

— А у «свідка»?

— Свідок назвався Фьодоровим й каже, що забув документи дома в Києві.

— Фьодоров! Не Кущ, а Фьодоров… Добре. І те, що він без документів, добре… Ось вам формальна причина для затримки…

Як і слід було чекати, такий поворот справи не сподобався Олегові. Він гаряче запротестував:

— Хто вам дав право хапати людину на дорозі? Я скаржитимусь…

Перед ним вибачались і все ж сказали, що до ранку відпустити не зможуть.

— Ви без документів. Тепер ніч. А в нас до того ж трапилася одна неприємна історія…

Його залишили в кімнаті чергового. Це до певної міри заспокоювало. Вранці, коли прийде місцеве начальство, у всьому розберуться і негайно відпустять.

… На околиці Житомира сидів на мотоциклі з потушеною фарою Левко. Він ніяк не міг зрозуміти, чому так довго немає Олега.

Годинник