Читати книгу - "Артеміс Фаул. Зрада Опал, Йон Колфер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
На стіні висів плазмовий екран, можливо, на випадок, якщо комусь захочеться трохи розважитись. Усе, що потрібно зробити,— сунути диск у дисковод під екраном, і всі спогади про ельфів повернуться. Справжній новий світ. Старий.
Артеміс покрутив диск у пальцях. З точки зору психології, якщо він уставить диск, це означатиме, що якась частина його сприймає правду всієї цієї ситуації. Вставити диск — іще більше зануритися в це психічне божевілля. Не вставити — засудити світ на війну між двома видами. Зійдуться в двобої ельфи і люди.
«Що б зробив батько?» — запитав себе Артеміс.
І вставив диск.
На екрані з’явилися дві папки, позначені анімаційними 3D іконками,— явно ельфійська система додала. Під папками стояли підписи англійською і ельфійською мовами. Артеміс вибрав свої файли, торкнувшись прозорого покриття екрана. Папка спалахнула помаранчевим, розширилася на весь екран. Хлопець побачив себе за столом у кабінеті маєтку Фаулів.
— Вітаю,— сказав Артеміс з екрана.— Добре, що ти мене бачиш. Жодних сумнівів, що це твоя перша розумна розмова за останній час.
Реальний Артеміс посміхнувся.
— Точно,— відповів він.
— Я зробив паузу,— продовжив Артеміс з екрана,— щоб дати тобі можливість відповісти, таким чином розмова почалася. Але більше зупинятися я не буду, час обмежений. Унизу капітан Холлі Шорт. Зараз її відволікає Джульєтта, але дуже скоро вона буде тут. Ми вилітаємо в Чикаго, щоб розібратися з Йоном Спіро, який дещо в мене вкрав. Ціна, яку зажадала ельфійська поліція за допомогу в операції,— стирання пам’яті. Усі спогади про Народ назавжди зникнуть, якщо я не зможу лишити повідомлення для себе в майбутньому, щоб усе пригадати. Тож це і є моє повідомлення. Відео містить особливі деталі моїх справ з ельфійським Народом. Сподіваюся, що ця інформація відновить потрібні зв’язки між клітинами мозку.
Артеміс потер лоба. Туманні загадкові спалахи не давали йому спокою. Немов мозок був готовий відновити зв’язки. Потрібен був лише стимул.
— Як висновок,— сказав Артеміс з екрана,— мені хотілося б побажати тобі, собі, удачі. Вітаю з поверненням!
Наступна година минула, як у тумані. На екрані спалахували образи, затримувалися в пустих чарунках мозку. Кожен спогад ставав рідним тієї ж миті, як Артеміс його усвідомлював.
«Звісно,— думав він.— Це все пояснює. Я надів дзеркальні контактні лінзи, аби можна було збрехати ельфам, що я приховав цей щоденник. Я змінив дату в ордері на обшук у Мульча Діггумса, щоб він повернув мені диск. Батлер виглядає старішим, бо він і є старіший. Ельфійське зцілення в Лондоні врятувало його життя, але коштувало йому п’ятнадцяти років».
Не всіма спогадами можна було пишатися.
«Я викрав капітана Шорт. Тримав Холлі під замком. Як я міг це зробити?»
Заперечувати більше не можна було. Це все було правдою. Усе, що бачили його очі, було справжнім. Ельфи існували, і його життя от уже два роки як переплелося з життям цього Народу. У підсвідомості виникали мільйони образів, відбудовуючи електричний міст у його мозку, спалахували в очах веселкою кольорів. Розум, слабший за розум Артеміса, уже давно був би абсолютно виснажений, але ірландський хлопчик лишався бадьорим.
«Тепер я все знаю,— думав він.— Одного разу я вже переміг Кобой і зроблю це знову.— Але в його рішучості був домішок смутку.— Командир Рут загинув. Вона забрала його в Народа».
Артеміс це і раніше знав, але зараз воно набуло іншого значення.
І була іще одна думка, інтенсивніша за інші. Вона увірвалася в мозок, немов цунамі.
«Я маю друзів? — подумав Артеміс Фаул Другий.— Я маю друзів».
Із туалету Артеміс вийшов іншою людиною. У фізичному плані він досі був брудний, побитий і втомлений, але емоційно — готовий до всього, що на нього чекало. Якби спеціаліст із мови тіла проаналізував його цієї миті, він би помітив розслаблені плечі і відкриті долоні, і зробив би висновок, що це (із психологічної точки зору) більш привітна і надійна особа, ніж та, що увійшла до туалету.
Транспортер припаркували в другорядному підйомнику, подалі від популярних напрямків, і всі пасажири зібралися за великим столом. Усі пакунки з недоторканними запасами розкрили, їжу знищили. Найбільша купа фольги лежала перед Мульчем Діггумсом.
Гном поглянув на Артеміса й одразу помітив, що той змінився.
— Нарешті ти довів свої думки до ладу,— пробурчав він, піднімаючись із стільця.— Мені терміново потрібно в туалет!
— Радий тебе бачити, Мульче,— сказав Артеміс і зробив крок убік, пропускаючи гнома.
Холлі завмерла, так і не відпивши соку.
— Ти його пригадав?
Артеміс посміхнувся.
— Звісно, Холлі. Ми знаємо одне одного вже більше двох років.
Холлі підскочила зі стільця й обхопила хлопця за плечі.
— Артемісе, як здорово тебе бачити. Справжнього тебе. Богам відомо, як нам зараз потрібен Артеміс Фаул.
— Ну, капітане, він тут і готовий до дій.
— Ти все пам’ятаєш?
— Так. І спочатку дозволь мені вибачитися за ту ідею з «консультантом». То було дуже нечемно. Вибач, будь ласка.
— Але що змусило тебе згадати? — поцікавилася ельфійка.— І не кажи, що візит до туалету прискорює процеси пам’яті.
— Ні,— Артеміс показав диск.— Я дав ось це Мульчу. Мій відеощоденник. Він мав повернути мені його, коли вийде із в’язниці.
Холлі похитала головою.
— Це неможливо. Мульча обшукали експерти. Єдине, що ти йому дав,— золотий медальйон.
Артеміс повернув диск так, щоб на нього падало світло.
— Звісно! — хлопнула себе по лобі Холлі.— Ти замаскував диск під золотий медальйон. Дуже кмітливо.
Артеміс знизав плечима.
— Геніально. Може, з часом цей трюк і здається кмітливим, але насправді він геніальний.
Холлі нахилила голову.
— Геніально. Звісно. Можеш не вірити, але я навіть сумую за цією твоєю самовдоволеною посмішкою.
Артеміс зітхнув.
— Мені шкода, що так сталося із Джуліусом. Знаю, наші стосунки були не дуже дружними, але до командира я відчував лише повагу і захоплення.
Холлі витерла очі тильною стороною долоні. Нічого не сказала, лише кивнула. Якщо Артемісові була потрібна іще одна причина виступити проти Опал Кобой, сліз хороброго ельфійського капітана вистачило б.
Батлер проковтнув уміст пакета з їжею.
— Ну от, ми знову перезнайомилися і маємо спробувати вистежити Опал Кобой. Світ великий.
Артеміс помахав рукою.
— Немає потреби. Я точно знаю, де перебуває наша можлива вбивця. Як і всі, хто страждає на манію величності, вона схильна до вихваляння.
Він підійшов до пластикової комп’ютерної клавіатури на стіні, вивів на
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Артеміс Фаул. Зрада Опал, Йон Колфер», після закриття браузера.