Читати книгу - "Легковажна наречена, Аліна Амор"

І Мелінда її не розчарувала. Боязко, наче вибачаючись, вона посміхнулася мені наостанок, і сказавши, що з радістю поспілкується пізніше, пішла. Залишивши мене віч-на-віч зі світською піранією.

Даліла не стала гаяти часу, і, схоже, вирішила приголомшити мене одразу і бажано одним ударом під дих:

- Ти, можливо, ще не знаєш, але Райан - мій дуже близький друг... – вона витримала багатозначну паузу.

Я солодко посміхнулась і мовчки підняла брови з іронічним виглядом: «І що з того?».

Дійшовши висновку, що моя реакція недостатньо бурхлива, і невинна дівчинка з монастиря не зрозуміла наскільки вони близькі, маркіза сексуально провела гострим язичком по своїх пухких губах і зітхнула.

- Зізнаюся, мені цікаво було подивитися на нав'язану наречену. Сподіваюся, ти не думаєш, що дівчинка з глухомані може стати гідною герцогинею?

О, навіть одразу перейшла на «ти», щоб ще й цим вказати моє місце у її харчовому ланцюзі. Така з'їсть і не подавиться.

Я вирішила розставити крапки над «і»:

- Я так розумію, на вашу думку, роль нової герцогині Данайської має належати вам?

- Яка ти кмітлива, люба! – глузливо помітила красуня. - Так, важливо, щоб ти розуміла, що ні в його серці, ні в алькові ти мене не заміниш! – і хитрий, переможний погляд на мене та придихання на слові «альков».

І це все, на що вона здатна? Та у мене в садочку серйозніші розбірки були.

Я подивилася їй прямо в очі і поділилася своїми міркуваннями:

- З приводу серця, маю зауважити, що на коханих жінках одружуються, а не забувають сказати, що вже заручені. Що ж стосується алькова, не думаю, що ви вмієте робити щось таке, чому неможливо навчитися, - і я вирішила повернути їй один з тих огидних зверхніх поглядів, якими вона так щедро мене обдарувала за невеликий час нашого знайомства, хай відчує себе на моєму місці! Тому виразно оглянула її з ніг до голови і додала, - Особливо зважаючи на ваш поважний вік…

Пам'ятаю себе у вісімнадцять, мені тоді тридцятилітні здавались мало не пенсіонерами…

Маркіза, ошелешено закліпала очима, а я продовжила:

- Крім того, я дуже здібна та талановита учениця. Впевнена, герцог оцінить мій гарячий темперамент та бажання йому догодити.

Даліла не чекала таких слів від учорашньої монашки, але взяла себе в руки і видала наступний аргумент, щоправда помітно втрачаючи терпіння:

- Він досі офіційно не заявив про ваші заручини! Ясно ж, що шукає можливість тебе позбутися!

Вона висловилася і зробила виразну паузу, вичікуючи моєї реакції.

- Навіщо ж тоді подарував обручку? - запитала я.

І вирішила добити, щоб уже не мучилася:

- Фамільну цінність, – я підняла свою руку, демонструючи дорогоцінний артефакт.

Щодо сімейних коштовностей я не впевнена, але мені здалося, що треба додати драматизму нашій розмові.

Поки Даліла відходила від несподіванки, я сама задивилася на каблучку і задумливо додала:

- З сапфіром блакитним, як очі Райана...

Підняла свій погляд на коханку нареченого, і відчула її бажання розмазати мене тонким шаром по паркету. Маркіза явно не очікувала, що наші стосунки із герцогом зайшли так далеко - до обміну обручками.

Вона зблідла від люті, а в очах заплескалась ненависть. Уїдлива посмішка сповзла з її обличчя як облізла шкура зі змії:

- Та ти мале... нахабна вискочка! - зашипіла Даліла, уже не приховуючи злості.

О, а я навіть знаю, що вона хотіла сказати! Але молодець, стрималася. Одразу відчувається що аристократка!

Мене завжди злили такі ось… змії, які вважають, що їм можна ображати та принижувати інших. Тому я продовжила спокійно та методично її топити. Навіть почала отримувати від цього задоволення:

- Не погоджусь з вами, - сказала я лінивим світським тоном, - Райан – важлива людина в королівстві. Тож дружину вибирав ретельно. Його обраниця мала бути красивою, родовитою, магічно обдарованою, при цьому чистою та невинною – герцог не може дозволити пов'язати долю з жінкою сумнівної репутації. Адже друзів може бути багато, а дружина одна і на все життя.

Дякуючи Мелінді, мої слова про репутацію не були голослівними. Та здала кузину з потрохами.

На нас з маркізою з жагучою цікавістю поглядали уже майже всі гості, що зібрались у залі. І як тільки шиї собі не позвертали! Відверто вирячитися було б зовсім не пристойно, але я постійно ловила на собі цікаві погляди. Упевнена, ми забезпечили пліткарів темою для розмов на найближчий місяць, не менше.

Але Даліла увійшла в раж і здається не помічала цього:

- На що ти натякаєш? - прошипіла вона.

Обличчя маркізи аж перекосилося від спроби тримати емоції у вузді і виглядало уже зовсім не так вродливо, скоріше відштовхуюче.

- Ні на що я не натякаю, на відміну від вас я говорю прямо. Я розумію, ви хочете стати дружиною герцога Данайського, але вас на цю роль навіть не розглядали.