Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона, Аманді Хоуп"

Глава 41

"Було б непогано", - подумала я, але з місця не зрушила.

- Краще зараз, - відповів принц Ванькові. - Пізніше буде небезпечніше.

Хлопчик відразу ж почав знімати з себе одяг.

"Добре йому, а мені як? Купальничка я з собою не захопила. У мене взагалі одягу немає, крім того, що на мені".

Злість на цього безглуздого бовдура накотила. Хоч би прихопив для мене щось. Наприклад, запасний комплект білизни не завадив би.

Поки я злилася, чоловіки роздяглися і полізли у воду. Принц, на мій подив, вирушив купатися в штанях. Може, у них тут свої норми моралі та пристойності, і я б своїм купальником ще б у спокусу людину ввела.

Пропливши трохи, він виринув і обернувся до мене.

«Іди до мене!» – несподівано випливло в мозку, хоча він не промовив жодного слова.

 "Що це?"

Його високість усміхнувся, і знову з'явився його голос у моїй голові: "Іди до мене!"

"Як він до мене в голову проник? У нього ще й телепатичні здібності є?"

З його високістю не скучиш. Щодня – новий сюрприз.

- Навіть не подумаю, - відповіла йому вголос, на що принц засміявся і пірнув під воду.

Освіжитись хотілося дуже. Від бродіння лісом почувала себе брудною. Треба б хоч разочок поринути, щоб запах змити, а то сама собі гидка.

Відійшла трохи від місця стоянки. Але зовсім недалеко, буквально за найближчим кущем сховалась.

Сильно не роздягалася: зняла лише джинси та светр. У спідній білизні та футболці полізла у воду. Заодно і простирну. Вдень буде спекотно, все встигне висохнути. Принц наказав купатися поруч із берегом, щоб у разі небезпеки швидко вибігти. Вода виявилася холодною, так що особливо довго плескатися не хотілося. Поринула кілька разів і бігом на сушу.

Вже майже вибралася на берег, як зненацька відчула чийсь погляд. Оглянула найближчі кущі, наче нікого. Від чого ж мороз по шкірі та відчуття чужої присутності?

Тремтячи від холоду, швидко дісталася свого одягу і поспішила накинути на себе курточку.

Озирнулася, від переляку скрикнула і кинулась убік. Поруч, буквально за кілька метрів, стояв підліток років п'ятнадцяти, кудлатий і брудний, і з цікавістю мене розглядав. Звідки він узявся і як підійшов так непомітно?

- Ти хто? – ляпнула я перше, що спало на думку.

Але ні відповісти, ні відреагувати хлопчик не встиг. На нього наче ураган налетів Дракон.

Здавалося, я лише оком моргнула, а хлопець уже лежав на землі з приставленим до горла мечем.

Зрозумівши, що бранець і не збирається чинити опір, принц перевів погляд на мене.

- З тобою все гаразд? - спитав різко і окинув мене прискіпливим поглядом з голови до ніг.

- Так, - поспішила запевнити, перевівши подих. - Все гаразд, я просто злякалася.

- Іди до брата! - знову кинув він наказним тоном.

– А? - не відразу зрозуміла я, що він від мене хоче.

В цей момент вилетів до нас, ламаючи кущі, і Ванька.

- Що трапилося? - спитав він, а розглянувши підлітка і швидко оцінивши ситуацію, уточнив: - Шпигуна спіймали?

- Ван, відведи сестру! – ігноруючи його запитання, наказав принц, не зводячи очей з поваленого хлопця. Підліток явно зрозумів, що справа погана, спробував відповзти вбік, але Дракон так злосно на нього гаркнув, що той завмер і лише з нещасним виглядом дивився на кінчик меча, що маячив перед його обличчям.

Я не зрозуміла, що він сказав, але теж застигла від його рику. Досі й припустити не могла, що людський голос може звучати так жахливо.

- Лялю, пішли звідси, принц сам розбереться, - взяв мене за плечі брат і потяг убік.

Поплилася за ним, автоматом переставляючи ноги. У душі все більше наростав страх.

Дитина була явно з ворожого табору, і що далі з нею зробить її високість, не залишало сумнівів.

- Вань, - сказала тихо. – Принц його вб'є?

- Не втручайся, Світлано, - швидко відповів братик. - Він краще знає, як чинити. Ми поки що на чужій території, і будь-яка зустріч із місцевими несе небезпеку.

Він ще щось хотів додати, але я вирвалася з його рук і побігла назад. Ванька не намагався зупинити, бо добре мене знає - ну не можу я залишатися осторонь, коли щось іде врозріз із моїми принципами

- Стій! - крикнула я, вибігши до того місця, де залишила принца з підлітком.

Встигла на останній секунді, Дракон вже заніс меч над його головою, ще трохи і я запізнилася б.

- Він же зовсім дитина! - додала, намагаючись зупинити принца.

Але наступної секунди в мене перед очима, ніби кадри з фільму з'явилася страшна сцена.

«Помах меча принца, що розтинає повітря разом із людським тілом і воїн падає на землю поваленим. Я бачу бризки крові, що відлітають у сторони, осідають на обладунках Дракона. Потім він повертається до мене. Погляд його сповнений люті».

Від жаху широко розплющила очі, і знову повернулися спогади.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно