Читати книгу - "Будинок не для щастя, Олександра Малінкова"

      Аліна.

      Ніка провела поглядом хлопців, які зникли за рогом.

- Хто це? - Поцікавилася у сестрички.

- М-м? - Вона розгублено поглянула в мій бік.

- Та так, - відмахнулася, - просто старі знайомі. Ходімо додому!

       Ми з Артом перезирнулися. 

       Вже вдома Ніка майже одразу зникла у свої кімнаті з телефоном, а я з Артом лишилися наодинці.

- Треба обробити твою подряпину, вона досить глибока, - тихо говорю йому, і він слухняно сідає на кухонний стілець.

      Дістаю аптечку, перебираючи вміст. Ось! Підходить! Відкручую перекис водню та змочую ним бавовняний спонж.

      Арт виглядає втомленим і водночас милим, як такий собі великий ведмідь Тедді. Прибираю волосся, яке впало на його чоло. Торкаюся кінчиками пальців до його підборіддя. Його очі заплющені ледь-ледь тремтять від моїх легких дотиків до його бороди.

- Підніми голову. - Прошу.

       Виконує і наші погляди зустрічаються. Геть забуваю, що мала робити, бо відразу потопаю в його очах. 

- Я не спав з Катею, ні тоді ні будь-коли! - Неочікувано промовляє і його одкровення лунає неначе грім.

     Спробувала відвернутися, та він зловив мене своїми величезними й сильними руками і я опинилася затиснутою в їх колі поміж його широко розставлених ніг.

- Мені прикро, що ти повірила того вечора в її гру! - Його очі, такі щирі, аж до болю, до мурах. - Я навіть пальцем її не торкався. Просто вивів, щоб вона не влаштовувала спектакль.

- Вибач за недовіру! - Тихо промовляю й обережно намагаюся обробити рану. Треба ж хоч чимось зайняти руки, бо бажання запустити свої пальці в його гриву, занадто сильне. 

       Його тепла рука опиняється на моєму зап’ястку, пальці обережно стискаються тягне на себе й цілує мою долоню. Притискає мої холодні пальці до своєї щоки. Здається, що всередині одночасно злітає хмара мерехтливих метеликів, голова починає паморочитися.

- Досить вже бігати від мене, Алю! Досить вдавати байдужість!

- Я спробую! - Шепочу пересохлими губами, відчуваючи як в цей відповідальний момент бракує кисню, бо просто забуваю дихати.

- Вибач, що вплутала тебе в історію з колишнім! Мені прикро, що збрехала рідним! 

- Добре хоч тобі на думку прийшло моє ім'я, а не якогось Лунтіка. - Нарешті він посміхнувся.

       А я не можу забути про те, що сьогодні сталося. Як добре, що все нормально закінчилося. Як і те, що він опинився цього вечора вчасно поряд, наче мій особистий Янгол-охоронець. Перешкодив тій погані Іллі в його намірах щодо мене. Хто знає чим могла закінчитися для мене ця вечірка. Адже його дружки чогось же огиналися поряд! І це точно не випадковість! Бо чатували озброєні! Їх не прийшлося вмовляти чи кликати! 

       Аж моторошно!

- Чого ще не спите? - Поцікавилася Нікуся, яка тихо зайшла до кухні в нічній піжамі та пухнастих капцях. 

       Вона поцупила  яблуко й всілася на стільці навпроти нас.

- Ось звідки в Аліни піжама з кониками! - Широко посміхнувся Арт.

- З єдинорогами! - Виправила його.

- А що не так? - Ніка поглянула на нас обох! - Класна піжама. - Знизала плечима й знову відкусила. 

       Насправді, дуже вдячна сестрі за те, що з'явилася в цю мить. Навіть не серджуся, що зруйнувала своєю появою такий зворушливий момент. Впевнена! Ми до нього ще повернемося, але вже зовсім при інших обставинах і в іншому місці. Вперше хочеться додому. В мій, вірніше вже НАШ спільний будинок. 

- Ходімо Нікусю! - Прибрала аптечку й потягнула її за руку.

- А Арт? - Здивовано запитала.

- Артові треба сьогодні нормально відпочити, бо до ранку лишилося вже не так і багато часу! - Відповіла на її питання. 

      А на що вона чекає, що я розділю з ним одне ліжко? Звичайно, я припускаю такий варіант теж. Збрешу, якщо скажу зворотнє. Так, я думаю про нього! Страшенно багато! І вже не як про впертого нахабного здорованя! І давно не боюся! І тим більше не збираюся більше провокувати, ну хіба що трішечки… Та якщо це справді станеться, то точно не тут, і тим паче не зараз!