Читати книгу - "Історик"

Вона видихнула клуби сизого диму, замислилась, але не відводила погляду від моїх очей. Я раптом подумав про те, що, можливо, Хелен Россі переслідував не Дракула, а комуністи, про яких вона говорила з таким цинізмом. Можливо, вона навіть тікала на Захід.

Я запам’ятав це питання і вирішив поставити його пізніше. Пізніше? А що сталося з її матір’ю? Може, вона все це вигадала в Угорщині, щоб звернути на себе увагу відомого західного вченого?

Хелен продовжувала розмову.

— Хіба не мила картинка? Давно загублена дочка має добру репутацію, вона знаходить свого батька, щасливе возз’єднання… — від її гіркої посмішки у мене всередині все перевернулося. — Але не це в мене на думці. Я приїхала сюди, щоб він почув про мене ніби випадково, через мої публікації, мої лекції. Ми подивимось, чи зуміє він тоді сховатися від свого минулого, ігнорувати мене як він ігнорував мою матір. А щодо Дракули, — вона показала сигаретою в мій бік. — Моя мати, благослови, Господи, її просту душу, розповіла мені дещо про це.

— Розповіла що? — запитав я слабким голосом.

— Розповіла про особливе дослідження Россі на цю тему. Я нічого про це не знала до минулого літа, якраз перед тим, як виїхала в Лондон. Саме так вони познайомилися: він по всьому селу розпитував, чи знає хто-небудь щось про лігвище вампіра. Моя мати чула щось про вампірів від свого батька та його друзяк. У тих місцях чоловікові не дозволено розмовляти з молодою дівчиною наодинці, ну ви розумієте. Але я гадаю, він не знав про це. Історик, бач, не етнограф. Він приїхав у Румунію в пошуках інформації про Влада Проколюючого, нашого милого графа Дракулу. Вам не здається дивним… — раптом вона різко нахилилася вперед, щоб привернути мою увагу, і наблизила до мене своє обличчя ближче, ніж будь-коли. — Вам не здається дуже дивним те, що він жодної статті не опублікував на цю тему? Жодної, як ви, звісно, знаєте. Чому? — запитувала я себе. Чому відомий дослідник історичних місць (і жінок, як бачимо, бо хто знає, скільки ще геніальних дочок у нього є), чому він нічого не опублікував із цього незвичайного дослідження?

— Чому ж? — непорушно запитав я.

— Я скажу вам. Тому що він зберіг усе це для великого фіналу. Це його таємниця, його пристрасть. Через що ще вчений буде мовчати? Але на нього чекає сюрприз. — Цього разу її мила посмішка перетворилася на гримасу, і мені вона не сподобалась. — Ви навіть не повірите, як багато мені пощастило розкопати за рік відтоді, як я довідалася про його маленьку таємницю. Я не зустрічалась із професором Россі, але постаралася, щоб про мою роботу довідалися на моєму факультеті. Якою ганьбою для нього буде, коли хтось інший напише працю на цю ж тему, та ще й коли цей «хтось» буде мати його ім’я. Це чудово. Бачите, я навіть узяла його ім’я, коли приїхала сюди, літературний псевдонім, якщо хочете. До речі, у Східному блоці ми не любимо, коли інші люди крадуть нашу історичну спадщину й коментують її: у нас такого не розуміють.

Я, певно, застогнав уголос, бо вона замовкла й насупилась.

— До кінця цього літа я буду знати більше про легенду Дракули, ніж будь-хто у світі. До речі, можете взяти свою стару книгу. — Вона відкрила сумку і відкрито жбурнула книгу на стіл між нами. — Учора я просто перевіряла в ній дещо. У мене не було часу, щоб піти додому, де в мене є власна. Розумієте, вона мені не потрібна. У будь-якому разі це тільки література, а я знаю усе це напам’ять.

Батько озирнувся навсібіч, ніби прокинувшись. Ми мовчки стояли на Акрополі в тиші приблизно п’ятнадцять хвилин, споглядаючи здобутки давньої цивілізації. Я була вражена потужними колонами над нами, а також здивована, що найдальшою точкою на обрії були гори — високі й видовжені, вкриті сухою рослинністю гіганти, які нависали над містом у час заходу. Але коли ми стали спускатися вниз, батько вийшов зі свого мрійливого стану й запитав, чи сподобався мені краєвид. Певний час я збирала докупи думки й аж потім відповіла. Я думала про минулу ніч.

Учора я зайшла в його кімнату трохи пізніше звичайного, щоб він перевірив мою домашнє завдання з алгебри. Батько писав, переглядав документи, з якими працював цілий день. Того вечора він сидів нерухомо, голова була нахилена над столом, він ніби роздумував над якимись документами. Він не перегортав сторінок, як звичайно, і не тримав голову прямо. Стоячи у дверях, я не могла зрозуміти: вивчав він щось тільки-но написане, чи просто намагався не заснути. Тінь його тіла добре відбивалася на білій стіні готельного номера — це була тінь людини, що схилилася над іншою, темнішою тінню стола. Якби я не знала його постать, знайому форму згорблених плечей, коли він сидів, схилившись над сторінкою, то могла б на якусь мить подумати, не пізнавши його, що він мертвий.

Розділ 18

Чудові ясні дні, сповнені світла, як гірське небо, супроводжували нас із весною в Словенію. Коли я запитала, чи можемо ми поїхати знову в Емону (тоді я вже пов’язувала її з минулою епохою мого життя, що мала зовсім інший присмак, вона асоціювалася з початком, і, як я вже говорила, зазвичай люди хочуть іще раз відвідати такі місця), батько сказав, що ми будемо надто зайняті, тому зупинимося біля великого озера на північ від Емони, де в нього буде конференція, а потім треба буде швидко повертатися в Амстердам, щоб я не відстала в школі. Такого зі мною ніколи не траплялося, але імовірність цього турбувала батька.

Озеро Блед, коли ми приїхали, не розчарувало нас. Воно влилося в альпійську долину наприкінці одного з льодовикових періодів і стало пристановищем для стародавніх кочівників, які селилися в будиночках із солом’яним дахом. Зараз воно лежало, як сапфір у руках Альп, а на поверхні, відбиваючись, блищали білосніжні вершини. На одному крутому березі височіла скеля, що була вища за інші, і на ній гніздилися великі замки Словенії, надзвичайно гарно відреставровані туристичним бюро. Бійниці замку дивилися вниз, на острів, на якому ніби пливли непомітні церкви з червоними банями, побудовані в австрійському стилі. Через кожні кілька годин до острова, немов качки, ходили човни. Готель, як звичайно, був зі скла й сталі —¦ соціалістична модель п’ятизіркового готелю. Наступного дня ми втекли з нього й пішли гуляти по низинах