Читати книгу - "Ерагон. Спадок"

— Делвіне, Гемунде! — гукнув він. — Мені потрібен лежак, стільчик, кухоль меду й кілька пов’язок. І все це негайно!

Нічого не питаючи, двійко воїнів зникли поміж наметів.

— Якщо тебе не поранено, то що це тоді таке? — насупившись, глянув Карн на груди ватажка.

Роран і собі опустив голову й побачив довгий глибокий поріз, що починався майже біля правого плеча, тягнувся через усі груди й закінчувався над лівим соском. Краї рани розійшлися десь на чверть дюйма й нагадували беззубий рот, що скривився в якійсь сумній, приреченій посмішці. Найбільше дивувало те, що поблизу самої рани взагалі не було крові: з порізу просочилась усього одна краплинка. Роран чітко бачив під своєю шкірою шар жовтого жиру, а під ним м’язи, що за кольором нагадували шмат сирої оленини.

Міцний Молот звик до жахливих ран, завданих мечами, списами й іншою зброєю, яка розсікала плоть і нівечила кістки, проте на свій поріз спокійно дивитись не міг. За час війни з Імперією він сам отримав безліч ран. До сьогодні найжахливішим був удар у праве плече, завданий разаком, коли той схопив Катріну в Карвахолі. Але цей глибочезний поріз на грудях міг цілком із ним позмагатися.

— Болить? — спитав Карн.

— Ні,— заперечно похитав головою Роран, не зводячи очей з рани.

Його серце ще й досі не заспокоїлось. Воно билось так швидко, що один удар було неможливо відрізнити від іншого.

«Невже мене полоснули отруєним ножем?» — думав Міцний Молот.

— Роране, опануй себе, — спокійно мовив Карн, помітивши його хвилювання. — Я зможу тебе вилікувати. Головне, аби ти не відмовлявся від лікування.

Маг підвів Рорана до лежака, який Гемунд приніс із сусіднього намету, і змусив його сісти. Роран не пручався.

— Як же я себе опаную? — сумно й тривожно посміхнувся він.

— Просто. Глибоко дихай і уяви, що ти видихаєш усе погане в землю. Повір, це спрацює.

Роран вирішив не перечити. Після третього видиху м’язи ватажка розслабились, і з порізу бризнула кров прямо Карнові в лице. Маг відскочив на крок, зашепотівши якесь закляття, але кров і далі стікала по голому животу Міцного Молота.

— Почало боліти, — зціпивши зуби, прошипів він.

— От халепа! — скрикнув Карн і замахав руками до Мелвіна, який наближався до намету, тримаючи в руках пов’язки.

Не можна було гаяти жодної секунди. І тільки-но Мелвін був на місці, маг вихопив у нього найдовшу пов’язку й наклав її ватажкові на груди.

— Лягай, — наказав він Міцному Молоту.

Роран покірно ліг, а Гемунд тим часом приніс для Карна стільчик. Той сів на нього поруч із Рораном, ще й досі притримуючи скривавлену пов’язку.

— Відкрий пляшку з медом і давай її сюди, — попрохав маг Делвіна, замислено клацнувши пальцями вільної руки.

Делвін миттю виконав наказ і передав Карнові плящину з міцним питвом.

— Перш ніж лікувати твою рану магією, мені доведеться почистити її медом. Гаразд? — пильно глянув на Рорана Карн.

— Дай щось прикусити… — приречено кивнув Роран. Делвін брязнув пряжками й вклав ватажкові між зуби свій тонкий шкіряний ремінь.

— Зроби це, — прохрипів Роран, міцно стиснувши щелепи.

Не встиг ватажок і оком змигнути, як Карн уже здер із його грудей пов’язку й хлюпнув на рану меду. Біль був нестерпний. Роран учепився за лежак, вигнувшись так сильно, що почало здаватися, ніби його хребет ось-ось трісне.

— Все-все, я скінчив, — заспокоїв його Карн і відставив пляшку подалі.

Кожен Роранів м’яз тремтів від напруги. Тамувати біль було надзвичайно важко, тож маг швиденько приклав свої руки до рани й зашепотів довгі речення прадавньою мовою.

Спливло не більше десяти секунд, як ватажок відчув у грудях нестерпне свербіння, що бігало його шкірою, ніби тисяча спантеличених мурашок. Воно дужчало, дужчало й дужчало, аж раптом узагалі зникло, сягнувши якоїсь критичної точки. Роран полегшено зітхнув, бо вже почав боятися, що не витримає й роздере собі груди до самісіньких кісток.

Упоравшись із нелегким завданням, Карн обхопив голову руками й, похитуючись, відійшов убік. Ватажок тим часом звісив з лежака ноги, обмацуючи свої груди. На них не лишилося жодного сліду. Вони виглядали так само, як і раніше. Можна було подумати, що напад одноокого зухвальця був усього лиш жахливим сном.

«Магія…» — не переставав дивуватись Роран.

Делвін і Гемунд, що стовбичили поруч, аж роти пороззявляли від подиву, хоч і намагалися не виказувати своїх емоцій.

— Ідіть відпочиньте… — гукнув до них Міцний Молот. — Ми виступаємо за кілька годин, а ви потрібні мені бадьорими!

— Ти впевнений, що з тобою все гаразд? — спитав Делвін.

— Авжеж, інакше й бути не може, — збрехав Роран. — Дякую за допомогу. А тепер ідіть. Як мені відпочити, коли ви панькаєтеся зі мною, ніби з маленькою дитиною?

Коли солдати пішли, ватажок витер обличчя й зиркнув на свої заляпані кров’ю руки. Тіло було виснажене, як перед смертю, а на душі — порожньо.

— Ти зможеш битися? — спитав він у Карна.

— Зможу. Та, мабуть, не так завзято, як досі…— знизав плечима маг. — Як не крути, а я мав віддати тобі свою силу. Хіба ж ми зможемо вести війну без тебе?

— Тобі треба відпочити. Невдовзі світатиме, — розчулився Роран.

— А як же ти?

— Я помиюся, потім одягнуся в щось чисте й піду до Бальдора. Подивлюсь, чи він, бува, не знайшов нових убивць.

— То, виходить, ти не збираєшся відпочивати?

— Ні,— мимохіть почухав груди Роран, та враз схаменувся й відсмикнув руку. — Я й раніше не міг заснути, а тепер і поготів.

— Ясно, — повільно звівся зі свого стільчика маг. — Якщо знадоблюсь, ти знаєш, де мене шукати.

Непевною ходою Карн почимчикував углиб табору й зник серед наметів. Роран тим часом заплющив очі. Він думав про Катріну, аби хоч якось заспокоїтись. Посидівши кілька хвилин, Міцний Молот зібрав докупи рештки сил і попрямував до свого подертого намету. Дістаючи з-під клаптів шерсті свій одяг, зброю й кольчугу, він намагався не дивитись на охололе тіло нападника.

Нарешті Роран знайшов усі речі. Тепер треба було зробити найважче. Він повільно став на коліна перед трупом, узявся за руків’я кинджала й потягнув його на себе, відчуваючи, як метал шкрябає об кістки. Повернувши свою зброю, Роран начисто витер її об витолочену траву.

У таборі було тихо. Невдовзі прибіг Бальдор, що ретельно перевірив усі пости й поговорив із кожним вартовим. Ті запевнили, що нікого не бачили, тож вардени були в безпеці. Відпустивши Бальдора, Роран якийсь час тинявся між наметами, відтворюючи в пам’яті всі подробиці плану облоги Аруфса. Урешті-решт на одному з обідніх столів ватажок знайшов шмат холодної курки.