Читати книгу - "Скорочено Війна і мир"

там і неправда", самий рекомендується солдатом Апшеронського полку. Слухаючи розповідь Безухова про його сім'ю, Каратаєв співчуває, що в П'єра немає батьків ("Дружина для ради, теща для привіту, а немає миліше рідної матінки!"), а те, що П'єр бездітний, засмучує Платона ще більше. Каратаєв розповідає і свою історію, "як він поїхав у чужий гай за лісом і попався сторожу, як його сікли, судили і віддали в солдати". У солдати повинний був іти його брат, але в нього п'ятеро дітей, а в самого Платона залишилася тільки жінка-солдатка — була дочка, але її "ще до солдатчини бог прибрав". Каратаєв згадує, як їздив додому: рідні живуть добре, трудяться усі разом. Перед сном він читає якусь дивну молитву, у якій згадуються "Фрол і Лавра". На здивоване питання П'єра Платон відповідає, що це кінське свято і що "і худоби шкодувати треба". "П'єр довго не спав і з відкритими очима лежав у темноті на своєму місці, прислуховуючись до мірного хропіння Платона, що лежав біля нього, і почував, що колись зруйнований світ тепер із новою красою, на якихось нових і непорушних основах, рухався в його душі".

Разом із П'єром у церкві утримуються ще двадцять три чоловіки, три офіцери і два чиновники. "Всі вони потім як у тумані рекомендувалися

П'єру, але Платон Каратаєв залишився назавжди в душі П'єра найдужчим і дорогим спогадом і уособленням усього російського, доброго і круглого". "Вся фігура Платона в його підперезаній мотузкою французькій шинелі, у кашкеті і постолах, була кругла, голова була цілком кругла, спина, груди, плечі, навіть руки, які він носив, як би завжди збираючись обійняти щось, були круглі; приємна посмішка і великі карі ніжні очі були круглі". Скільки йому років, Каратаєв не знає, але, судячи з його розповідей про походи, у яких він брав участь, йому за п'ятдесят. Проте в Платона немає жодного сивого волосся і зуби усі цілі. Його обличчя, незважаючи на зморщечки, "мало вираження цнотливості і юності; голос у нього був приємний і співучий". "Він, певне, ніколи не думав про те, що він сказав і що він скаже; і від цього у швидкості і вірності його інтонацій була особливо невідпорна переконливість". "Фізичні сили його і проворність були такі перший час полону, що, здавалося, він не розумів, що таке втома і хвороба". Промова Платона буяє народно-просторічними оборотами — прислів'ями, приказками. Платон постійно був чимось зайнятий — "він усе вмів робити, не дуже добре, але й не погано. Він пік, варив, шив, стругав, лагодив чоботи. Він завжди був зайнятий і тільки по ночах дозволяв собі розмови, що він любив, і пісні. Попавши в полон, він, певне, відкинув від себе все напущене на нього, далеке, солдатське і мимоволі повернувся до старого, селянського, народного складу... Головна принадність його розповідей складалася в тому, що в його промові події самі прості, іноді ті самі, що, не помічаючи їх, бачив П'єр, одержували характер урочистої благопристойності... Він любив свою шавку, любив товаришів, французів, любив П'єра, що був його сусідою; але П'єр почував, що Каратаєв, незважаючи на свою лагідність і ніжність до нього... ні на хвилину не засмутився б розлукою з ним". Каратаєв нічого не пам'ятає, крім своєї молитви. Якщо П'єр, уражений глибоким змістом якогось спостереження Платона, просить його повторити тільки що сказане, той не може цього зробити.

Узнавши, що князь Андрій знаходиться в Ростових, княжна Мар'я виїжджає до них у Ярославль. Її любов до Миколи за минулий час стає "нероздільною частиною її самої". "Княжна Мар'я знала, що вона любила в перший і останній раз у житті, і почувала, що вона кохана, і була щаслива, спокійна в цьому відношенні". Ростови зустрічають її радо, князь Андрій почуває себе як і раніше, але, як запевняють навколишні, життя його поза небезпекою. Мар'я знайомиться із Сонею. У перший момент у ній піднімається вороже почуття до цієї дівчини, але, переборовши себе, Мар'я тримається з нею привітно і дружелюбно. Дізнавшись, що за її братом доглядає Наташа, Мар'я ледь стримує сльози досади. Проте, побачивши Наташу і прочитавши на її обличчі страждання, каяття і любов, Мар'я "із сумною насолодою заплакала в неї на плечі". Наташа повідомляє княжні Мар'ї, що рана князя Андрія тепер краще, але доктор побоюється зараження. Проте Наташа додає, що пару днів тому Андрій перемінився, і їй здається, ніби він умирає. Увійшовши до пораненого, Мар'я розуміє, наскільки справедливі спостереження Наташі, розуміє також, що "зм'якшення, розчулення ці були ознаками смерті". Князь Андрій, очевидно, теж це відчуває. Болконський дякує сестрі за те, що вона приїхала до нього, проте "розмова була холодна, незв'язна і переривалась щохвилини". Андрій говорить, що знає про почуття, що спалахнуло між Мар'єю і Миколою, добавляє, що був би радий їхньому шлюбу. До князя Андрія приводять сина, потім він намагається поговорити із сестрою про Євангеліє, але, не договоривши, замовкає, тому що "усі думки, котрим люди надають значення", і слова здаються йому блідими в порівнянні з тієї істиною, що відкрилася йому. "Він відчував усвідомлення відчуженості від усього земного і радісну, і дивну легкість буття". Князь Андрій очікує приходу смерті без страху і тривоги, хоча раніш вона лякала його. Він почуває, що любить Наташу, намагається зрозуміти, у чому зміст і сутність любові. "Любов? Що таке любов? —думав він.— Любов заважає смерті. Любов є життя. Усе, усе, що я розумію, я розумію тільки тому, що люблю. Усе є, усе існує тільки тому, що я люблю. Усе пов'язано однією нею. Любов є бог, і вмерти — значить мені, частці любові, повернутися до загального і вічного джерела". У останні часи життя князя Андрія княжна Мар'я доглядає за братом разом із Наташею. Болконського сповідають і причащають, домашні приходять проститися з ним. Коли він умирає, усі плачуть (Миколка, син Андрія,— "від страждальницького здивування", графиня і Соня — від жалості до Наташі і тому, що Андрія більше немає, старий граф — від того, що незабаром і йому належало піти за князем Андрієм). Наташа і Мар'я теж плачуть, але "не від свого особистого горя; вони плакали від побожного розчулення, що охопило їхні душі перед свідомістю простого й урочистого таїнства смерті, що свершилась перед ними".

Частина друга

Після Бородинського бою, входу французів