Читати книгу - "Туманний Острів, Таня Толчин"

Темні води океану наразі здавалися спокійними, світило грало відблисками на його безмежній гладі. Споглядання цієї краси заворожувало, Джегг стояв на палубі, не в змозі відвести погляду від безмежної стихії. Ще з раннього дитинства він вирушав у плавання, охоплений жагою до подорожей та пригод, ризик й далекі відстані аніскільки не лякали цю людину.

Джегг чудово орієнтувався по компасу та мапах і наразі він чітко знав, куди саме прямує корабель. Також ніхто із мандрівників навіть гадки не мав, що хранителі океану дбають про них на прохання Стража, не створюючи штормів. Отож, корабель спокійно собі плив із попутнім вітром.

Легкий бриз тріпав русяві коси Джегга, ідилію порушувало лише хропіння старого Джо. Скоштувавши міцної настоянки, він так і заснув на палубі, загорнувшись у плед.

— Кабус! Ми наближаємося до суші! – раптом над водами океану пролунав радісний крик Рагга. Подорож тривала вже третю добу, мандрівники воліли якнайшвидше дістатися найбільшого із торгівельних островів.

— Бачу! – вигукнув Джегг із посмішкою на вустах, а Джо відразу розплющив повіки та голосно кахикнув.

— Прокинься-но вже! Усе проспиш, старий! – Схвильований Рагг плескав по спині свого товариша.

— Кабус… — Джо позіхнув та схопився на ноги. – Там найякісніші міцні настоянки зі всього світу! Ех… пам’ятаю я давні часи…

— Джо, наразі це не головне, — Джегг насупився. – Пам’ятаєте, ким ми є для усіх? Ми ельгертанці із острова Зарраг, який знаходиться доволі далеко… отож, особливо розпитувати ніхто нас не буде… Звідти і веземо наші трофеї та золотий самородок. Нам треба завжди бути пильними, а щодо настоянок, це в останню чергу…

— Сессіл просила їх для свого чаклунського зілля! – войовничо вигукнув Джо. – Це дуже важливо!

— Авжеж, швидше для твого шлунку, ніж для Сессіл, — Рагг єхидно реготнув.

— Та ти й сам потім проситимеш, хіба я тебе не знаю? – гаркнув Джо та поплентався до каюти збирати необхідні речі.

Корабель причалив до берегів Кабуса, одного з найбільших торгівельних островів, які знаходилися у нейтральних водах. Цей клаптик суші вважався світовим центром торгівлі, до великого порту постійно прибували кораблі з різноманітними товарами, а також відчалювали вже завантажені судна.

Мандрівники зійшли на берег, споглядаючи галасливі натовпи. Око мимоволі притягували ельгертанські торгівці у строкатому вбранні, а ось лардонці вдягалися у темно-синє, поводилися більш стримано. Наразі тут не відчувалося ворожнечі, адже на території нейтральних вод торгівля понад усе…

Окрім людей спостерігалися і представники інших рас, які мешкали на цих нейтральних островах.

Жителі автономного острова Іллія відрізнялися маленьким зростом та зеленуватим відтінком шкіри. На голову вдягали конусоподібні ковпаки, з-під яких стирчали загострені доверху вуха. А ось мешканці острова Мард були доволі кремезні та темношкірі. На довгих цупких руках мардів виблискували чорні кігті, які доводилося постійно стригти, адже ці істоти здебільшого працювали вантажниками, а також виконували будь-яку важку фізичну роботу.

Також неможливо було не помітити маленьких жовтошкірих ліліпутів із писклявими різкими голосами, які вважалися завзятими торгівцями, представники раси ґаґзів. Ці істоти славилися, як любителі легкого заробітку та були жадібними до золотих монет. Також ґаґзи вважалися ненажерами, не зважаючи на маленький зріст та худорлявість.

— Давненько я не споглядав цього строкатого видовища, — Рагг зітхнув, озираючись навкруги. – Добре, що на Туманний Острів привозять людей, а не цих…

— Раггу, та ти расист! Не очікував я від тебе… — Джегг реготнув та плеснув товариша по плечу. – Нам би марди не завадили в селищі, адже важкої фізичної роботи вистачає…

— Авжеж, і натовп ґаґзів, які обжеруть наше селище за лічені години! – мовив Джо із сарказмом та кахикнув.

На території нейтральних вод смертна кара була відсутня, хоча злочинність вважалася доволі високою.

Ще до потрапляння на Туманний Острів Джо, Джегг та Рагг неодноразово відвідували Кабус, отож, місцевість добре знали. Вони відразу попрямували з порту до центрального ринку, де очі розбігалися від розмаїття товару, адже чого тут тільки не було! Чоловіки вирішили взяти два великих візка, адже в руках до берега усього купленого не донести.

Золотий самородок та трофеї вони віднесли до місцевого ломбарду, де жовтошкірий ґаґз пильно роздивлявся усе добро крізь величезну лупу. Темні маленькі очі цієї істоти хитро забігали, особливо, коли скрючені жовті пальці торкалися самородка. З вигляду цей ґаґз здавався кумедним, скуйовджене жовте волосся стирчало в різні боки з-під маленької синьої тюбетейки. На ньому красувався доволі строгий фіолетовий костюм із оксамиту, що надавало помпезності та діловитості.

— Гарний самородок, даю за нього п’ятдесят золотих монет, — пролунав писклявий голос працівника ломбарду, він наразі зважував цю річ.

— Що?! – гаркнув обурено Джо. – Та це майже дарма! Ми знайдемо інший ломбард!

— Вісімдесят монет… — пробурмотів ґаґз та насупився, адже обдурити цих людей не вийде.

— Двісті монет! На менше не погодимося! – старий вже лютував, а ґаґз лише зітхнув, скрушно похитав головою та почухав свій скрючений довгий ніс. Це кумедне видовище викликало в Джегга посмішку.

— Та нехай буде двісті, — працівник ломбарду махнув рукою, адже і так було зрозуміло, що самородок вартує більшого. Звичайно, можна було би і пошукати інший ломбард, але часу в обмаль та хотілося якнайшвидше покинути Кабус. Решту трофеїв також продали, за браслет Спарга ґаґз дав сорок монет, а це сума доволі чимала…  

Закупівлі на ринку зайняли майже весь день, список необхідних речей був довгий… Обійшовши велику кількість строкатих наметів, чоловіки придбали все, що було потрібно. Поки Джегг роздивлявся необхідні інструменти для роботи на прилавку, Джо помітив темно-зелений намет із настоянками, які продавалися як в скляних пляшках, так і на розлив.