Читати книгу - "Адлер. Кохати, щоб вижити, Катерина Мединська"

Вона різко відсторонилася і промовила:

– Це на прощання.

Після чого обійшла приголомшеного її витівкою Еріка і швидким кроком пішла геть. Тіна знала, що Адлер не наздоганятиме її, але з кожним кроком серце билося все швидше. Вона доторкнулася пальцями до своїх губ, ніби бажаючи зберегти вкрадений поцілунок назавжди.

«Заспокойся, все позаду. Ось бачиш, він до тебе байдужий», – умовляла себе Тіна, втрачаючи контроль над своїм серцем. Очі сповнилися сльозами. Студенти, які йшли назустріч, бачили її стан та здивовано оберталися слідом. Тіна Ларсен плаче?

На щастя, якраз по дорозі були двері до вбиральні, вона з усієї сили штовхнула їх, щоб увійти в затишне місце і сховатися від усіх, зализати свої рани, як зацькована лисиця.

Залишившись одна, Тіна включила кран на повну потужність, набрала в долоні холодної води і вмилася, щоб хоч якось привести до тями, а потім глянула в дзеркало: вигляд у неї був далеко не найкращий. Відчайдушний сум легко читався в її погляді. Тіна швидко набрала жменю води і розгнівано бризнула нею на своє відображення у дзеркалі.

Їй було боляче усвідомлювати свою слабкість, безпорадність, незахищеність. Соромно і бридко любити того, хто зневажає тебе. Але вона пообіцяла собі, що більше не засмучуватиметься через Адлера.

Тіна глибоко вдихнула і повільно видихнула, намагаючись вивести себе із заціпеніння. Але серце все ще ныло. Треба було заспокоїтись. Відволіктися. Єдине заняття, яке її тішило найбільше, було шиття, а точніше, процес створення одягу. Вона дістала мобільник і набрала номер Тільди, швачки матері, до якої Тіна іноді приїжджала, щоб узяти уроки моделювання та конструювання одягу. Добра та привітна жінка завжди була рада бачити Тіну і із задоволенням приділяла талановитій дівчині свою увагу. Щоправда, не безкоштовно. Тільда ​​була завантажена роботою у своїй майстерні, виконуючи замовлення дизайнерів, тому її час коштував недешево, але Тіна готова віддати все, що в неї є, аби доторкнутися до прекрасного, попрацювати ножицями та голкою поруч із справжнім професіоналом, умілим майстром своєї справи Тільдою Шіллер.

– Тіна, люба! Я рада твоєму дзвінку, бо й сама хотіла зателефонувати сьогодні. Приїдь терміново, у мене з'явилося замовлення на пошиття вечірньої сукні, а для тебе це чудова можливість взяти участь у процесі створення справжнього шедевра, – радісно, ​​майже урочисто повідомила Тільда.

– Це чудова новина. Я скоро приїду, – підбадьорилася Тіна і навіть усміхнулася крізь сльози, їй миттєво полегшало.

– Добре, чекаю на тебе.

Тіна знову відчула себе бадьорою та енергійною. Вона закинула телефон у сумочку, але він знову задзвонив.

Діставши телефон, вона побачила на дисплеї ім'я: Лука Адаміді. Дівчина знехотя відповіла своєму начальнику.

– Вітання. Тіна, моя дівчинка, завтра до міста повертається господар квартири, де ти живеш. Тож давай швиденько наводь там порядок і з'їжджай. Ключі привозь сьогодні до клубу.

Тіна здивовано дивилася в порожнечу.

– Але як? Ти ж запевняв мене, що він надовго виїжджає з країни, точніше, на рік, а минуло менше місяця. Я з'їхала зі своєї орендованої квартири…

– Звідки мені це знати? Люба, я не готовий відповідати на твоє запитання. Може, у нього плани змінились? Я просто зробив другу ласку, а тобі варто було б бути завбачливішим. Поживеш удома поки що. Адже ти дівчина з пристойної родини. Не виженуть вони тебе з дому.

Тіна від люті закусила губи, стримуючи своє справедливе обурення. Вона не могла повернутися додому, і жити тепер їй не було де.

– Гаразд, мені ніколи. Поговоримо, коли ти приїдеш у клуб, – відрізав Адам і вимкнув телефон.

Сьогодні просто бридкий день! Тіна подивилася на годинник і зрозуміла, що вже половина другого і в неї залишилося замало часу, щоб усе встигнути - забратися в квартирі та зібрати свої речі. Потім зовсім ненадовго заїхати до Тільди, про що Тіна шкодувала, адже планувала повноцінно попрацювати, але тепер нічого не вийде. А вночі на роботу до клубу. Вона настроїлася на свого роду марафон, адже подітися було нікуди, а час невблаганно летів.

Тіна повернулася додому. Швидко прибравшись у квартирі, вона дістала валізу і почала збирати свої речі. Їх виявилося не так багато. Дивлячись на сірий чемодан, Тіна відчувала себе бродяжкою, що вічно блукає по світу, яка ніде не знайде собі ні кутка, ні спокою. Дівчина квапливо захлопнула валізу і, підхопивши її однією рукою, легко понесла до дверей. Повернувшись до спальні за сумкою, Тіна почула дзвінок у вхідні двері.

Кого так принесло не вчасно? Швидко глянувши на годинник, Тіна спохмурніла – їй уже треба було їхати.

Дівчина швидким кроком пішла відчиняти двері, підозрюючи, що це господар квартири вирішив з'явитися раніше. Та яка різниця - вона була готова забратися з його будинку прямо зараз.

На превеликий подив Тіни, на порозі стояла Адель Олсен.

– Я помітила, що ти сама не своя, і подумала, що треба підтримати подругу, – мило пробуркотіла дівчина.

– Тобі здалося, Адель, – холодно відповіла Тіна.

Найменше їй зараз хотілося люб'язувати з ненависною суперницею. Вистава закінчена, а це означає – немає більше сенсу розігрувати із себе найкращу подругу Олсен.