Читати книгу - "Після падіння, Денніс Ліхейн"

Вона не могла відмахнутися від цієї деталі, хоч і дуже старалася. Змиритися з тим, що Браянів двійник чи майже двійник випадково опинився в тому самому місті з двома мільйонами мешканців, напевно, було досить легко, та щоб купитися на те, що обидва чоловіки були вбрані в тонкий плащ мідяного кольору поверх чорного бавовняного пуловера з піднятим комірцем, білої футболки й темно-синіх джинсів, потрібна була така довірливість, на якій зростають релігії.

«Стоп, — запитала вона себе, звернувши на Коммонвелс-авеню і пішовши до свого будинку, — як ти побачила сині джинси? Між тобою та його ногами стояв позашляховик».

Так само як і решту його постаті, збагнула вона, — у відображенні в шибці. Спершу побачила його лице, плащ і пуловер. Далі, коли прийшло спантеличення, помітила його спину тоді, як він сідав у автівку, схиливши голову під одвірком і затягуючи за собою полу плаща. Тієї миті вона не усвідомлювала, що вже бачила все це, та дорогою додому в неї в голові все склалося саме собою. Отже, так, Заломлений Чоловік (або ж Скотт Пфайффер із Ґрафтона, штат Вермонт) був одягнений у джинси того ж кольору, що й ті, у яких вийшов із дому Браян. Такі самі джинси, такий самий плащ, такий самий светр, футболка того ж кольору.

У квартирі Рейчел ізнову почасти запевнила себе, що це не так. У житті дійсно трапляються збіги. Вона висушила волосся і пішла до запасної спальні, що нею Браян часто послуговувався як домашнім офісом. Зателефонувала йому на мобільний. Дзвінок одразу було переадресовано на автовідповідач. Логічно. Він або досі у повітрі, або щойно приземлився. Цілком логічно.

Під вікном, що виглядало на річку біля МІТ і Кембриджа, стояв письмовий стіл попелястого кольору. Вони жили досить високо, щоб ясного дня бачити Арлінґтон, а доклавши зусиль, ще й частину Медфорда. Однак зараз, за пеленами дощу, пейзаж обернувся на імпресіоністську картину: будівлі зберегли форму, та позбулися конкретних деталей. Зазвичай тут стояв Браянів ноутбук, але Браян, звісно, взяв його із собою в поїздку. Рейчел поставила туди власний ноутбук і замислилася над тим, що може зробити. Вдруге зателефонувала йому на мобільний. Автовідповідач.

Його основні кредитки, «Амекс» і «Віза» з бонусними милями, були корпоративними картками. Документація лежала в його конторі, розташованій по той бік дощу й річки — у Кембриджі, на самому краєчку Гарвард-сквер.

Однак виписки за їхніми особистими кредитками були легкодоступні. Рейчел відкрила на моніторі виписку за «Мастеркард». Прокрутила на три місяці назад і не знайшла нічого незвичайного, тож прокрутила на шість місяців назад. Усюди покупки як покупки. Що вона сподівалася знайти? Якщо вона таки знайде щось неправильне, якусь непоясненну покупку, таємничий сайт, то чи виявиться це однозначним доказом на користь того, що Браян сьогодні невдовзі після опівдня був на Коплі-сквер, хоча мав бути в Лондоні? Чи це просто доводитиме, що він ходить по порносайтах або ж подарунок на її день народження насправді було не сховано за місяць до потрібної дати, як він заявляв, а куплено в шаленому поспіху того ж ранку?

Вона не знайшла навіть такого.

Рейчел зайшла на сайт British Airways і перевірила інформацію про прибуття рейсу 422 «Лоґан — Гітроу».

Відліт відкладено у зв’язку з погодними умовами.

Очікуване прибуття: 20 : 25 (GMT +1).

Тобто за п’ятнадцять хвилин.

Рейчел перевірила їхні з Браяном виписки з банкоматів і не знайшла жодної операції зі зняття великих сум. Не без сорому усвідомила, що востаннє Браян скористався карткою для покупки через касовий термінал, щоб купити їй кольє в ТРЦ.

Вона поглянула на свій мобільний, подумки вимагаючи, щоб він завібрував, щоб на екрані відобразилося, що телефонує Браян. Так чи інакше, він усе це роз’яснить. Вона завершить цей виклик, сміючись із власної параної.

Стоп. Історія дзвінків у мобільному. Звісно. Його історії вона не мала — йому телефон надавала компанія, а отже, він належав до ділових видатків, — зате мала свою власну. Рейчел іще раз крутнулася на стільці й зацокала по клавіатурі. Трохи більше ніж за хвилину в неї з’явилась історія власних дзвінків із мобільного за останній рік. Вона відкрила iCal і звірила зі своєю історією дні, коли Браяна не було в місті.

На місці були вони всі — вхідні дзвінки з його мобільного, коли він був у Номі, Сієтлі, Портленді. Але вони ні про що їй не говорили. Браян міг здійснювати ці дзвінки звідки завгодно. Тож Рейчел перейшла до іншого тижня — Господи, того чорного, крижаного тижня в січні — та до вхідних дзвінків від Браяна, коли він був (чи заявляв, що був) у Москві, Белґраді, Мінську. А в п’ятому стовпчику рахунка було зазначено плату за віддалений міжнародний зв’язок, яку їй нарахували за відповіді на ці дзвінки. Ця плата була не мала (Чому з неї беруть гроші за те, що вона знімає слухавку? Треба знайти нового оператора), а досить значна. І вона співвідносилась із дзвінками з іншого кінця світу.

Коли Рейчел повернулася на сайт British Airways, у неї завібрував телефон. Браян.

— Привіт, — сказала вона.

Щось протяжно зашипіло, а тоді двічі тихо ляснуло.

А далі — його голос.

— Привіт, мала.

— Привіт, — повторила вона.

— Я…

— Де?..

— Що?

— …ти?

— Я в черзі на митниці. І в мене от-от розрядиться телефон.

Полегшення, яке вона відчула, почувши його голос, миттю змінилося роздратуванням.

— У першому класі не було розетки? У British Airways?

— Була, та мені не підійшла. Ти в нормі?

— Ага.

— Точно?

— А чому б мені не бути в нормі?

— Не знаю. В тебе просто голос якийсь… напружений.

— Напевно, то все з’єднання.

Якусь мить він не казав нічого. А тоді:

— Гаразд.

— Як там черга на митниці?

— Величезна. Це тільки мій здогад, але я цілком певен, що одночасно з нами прибули рейс Swiss Air і рейс із Еміратів.

І знову нетривала мовчанка.

— Отже, — заговорила вона, — сьогодні я зустрілася з Меліссою.

— Отакої!

— А далі? Ішла вздовж…

Рейчел почула кілька звуків, схожих одночасно на бібікання і на цокання.

— Телефон розряджається, мала. Дуже прошу, вибач. Подзвоню тобі з го…

На лінії стало тихо.

Чи був шум на задньому плані схожий на шум митниці? Які звуки лунають на митниці? Рейчел уже давно не виїздила з країни. Вона