Читати книгу - "Лікувальні властивості меду і бджолиної отрути"

ефіру роздратовує бджіл, і перед тим, як перейти в стан наркозу, вони випускають свою отруту на стінки і дно банки, а також на тіла сусідніх бджіл. Після того, як бджоли впадають у стан глибокого наркозу, стінки банки споліскують водою. Промивну рідину (звичайно каламутну) очищають фільтруванням, воду випаровують; залишена речовина і являє собою суху бджолину отруту; при зберіганні протягом кількох місяців її властивості не змінюються. Бджіл після цього обсушують у теплому приміщенні або на сонці і пересаджують назад у вулик. Цей метод має деякі переваги перед іншими, бо дає змогу легко добувати багато бджолиної отрути, не знищуючи бджіл. Від 1000 живих бджіл можна одержати до 50— 75 мг бджолиної отрути.

Проте, як показують досліди і спостереження, добування апітоксину за допомогою наркотизації бджіл має деякі недоліки: по-перше, бджоли не віддають усього запасу бджолиної отрути; по-друге, після цієї процедури, тобто наркозу, обмивання та обсушування, частина бджіл гине; по-третє, добувати чистий, апітоксин цим способом дуже складно.

Наведені вище методи добування бджолиної отрути мають значні недоліки, бо вони дуже трудомісткі, потребують багато часу і спричиняються до загибелі або до швидкого спрацювання величезної кількості бджіл. До того ж слід додати, що організація однієї-двох, навіть десяти великих спеціальних пасік медичного призначення не зможе забезпечити зростаючі потреби населення у бджолиній отруті.

У зв'язку з цим ми сконструювали портативний прилад, що дає змогу добувати значні кількості чистої бджолиної отрути, не завдаючи шкоди бджолам. Цей прилад складається з великої картонної коробки, в яку дуже легко струсити з стільникових рамок одномоментно кілька тисяч бджіл. З темної коробки бджоли-полонянки можуть вийти тільки через спеціальні вузенькі коридорчики, зроблені таким чином, що для одержання свободи кожна бджола примушена віддати свій запас отрути. Лишаючи краплю отрути на спеціально поставлених пластинках (скляні, целулоїдні тощо), бджоли зберігають при цьому своє жало, а отже, і своє життя. Бджоли-донори намагаються швидше вибратися на свободу, віддавши за це у вигляді данини свій запас отрути. Через 10—14 днів ці бджоли таким же способом знову віддають свою отруту, яку можна довго зберігати, не знижуючи її терапевтичної активності. Бджоли-трудівниці, стаючи донорами бджолиної отрути, не звільняються від своїх основних функцій по збору нектару і переробленню його на мед, виробленню воску, по перехресному запиленню ентомофільних рослин і т. д.

Пропонований нами препарат апітоксину (у вигляді кристалів) можна висилати поштою у найвіддаленіші райони Радянського Союзу. При цьому слід відзначити, що одним рекомендованим листом можна забезпечити апітоксином лікувальні заклади великого міста на дуже тривалий строк.

Застосування бджолиної отрути в гомеопатії[46]

У 1847 р. лікар-гомеопат Марсі вперше звернув увагу на високі лікувальні властивості бджолиної отрути і запровадив її в гомеопатичну практику. Через 6 років, тобто  у 1853 р., лікар-гомеопат Герінг обгрунтував терапевтичне застосування бджолиної отрути з позиції гомеопатії.

У нашій країні «Врачебная газета» в 1861 р. уже опублікувала статтю Генцке, в якій вказувалося на цінні терапевтичні властивості бджолиної отрути. Відомий професор-гомеопат Е. А. Фаррінгтон у своїх лекціях, прочитаних у Ганеманівському медичному коледжі (Філадельфія[46] в 1875—1885 рр.), твердив, що «Apis порівняно новий засіб і становить неоціненне надбання нашої фармакології». Понад 100 років у гомеопатичній практиці широко застосовується бджолина отрута під назвою Apis, правильна наукова назва якої Apitoxin. У всіх гомеопатичних посібниках лікувальним властивостям апісу присвячено багато захоплюючих рядків, і він рекомендується для лікування найрізноманітніших хвороб.

Бджолина отрута є одним з небагатьох гомеопатичних засобів, порівняно добре вивчених науковою медициною.

Численні дослідження, проведені в нашій країні, показали, що апітоксин навіть у гомеопатичних дозах проявляє своє біологічне діяння. Ці досліди (докладніше про проведені досліди ми розповіли на стор. 139) показують, що бджолина отрута залежно від ступеня розведення має різну біологічну активність. Н. М. Артемов показав, що розчини апітоксину в розведенні 1 : 500 000 активно діють на ізольоване серце жаби. До цього слід додати, що апітоксин переносить нагрівання до 100° протягом 10 днів і заморожування без особливого зниження біологічної активності. Не руйнують бджолиної отрути також розчини їдкого лугу і сірчаної кислоти протягом 24-годинного діяння.

Проте, незважаючи на свою високу тепло- і холодостійкість, а також луго- і кислотостійкість, бджолину отруту все ж не рекомендується приймати всередину, бо вона швидко руйнується від діяння ферментів шлунково-кишкового тракту. Наші спостереження показали, що апітоксин у гомеопатичних дозах може успішно застосовуватися за допомогою під'язикового (сублінгвального) методу, який використовує всисну здатність під'язикової ділянки слизової рота. Для цього хворий повинен не проковтувати цукрову таблетку з апітоксином, а тримати її в роті, під язиком, до повного розчинення.

Цікавими є дані, одержані нами при перевірці фармакологічного діяння гомеопатичного апісу, який уже понад сто років застосовується в гомеопатії у вигляді крапель, гранул (від латинського слова glanulum — зернятко) і мазей. Особливо широко в гомеопатії застосовують гранули, як найзручнішу для хворого лікарську форму (звичайно, тільки щодо зручності їх приймання). Проведені нами разом з доцентом С. М. Буйко досліди показали, що гомеопатичний апіс у гранулах навіть у концентрації 1 : 10 діяв так само, як розчин чистого цукру в дистильованій воді при такому ж розведенні. В цих дослідах записи кардіограм[47] серця жаби при діянні водного розчину гомеопатичного апісу в гранулах і такої ж концентрації водного розчину цукру виявилися однаковими. Зовсім інший запис на кардіограмі був одержаний при діянні на серце жаби водного розчину чистого апітоксину. Нам здається, що це явище пояснюється неправильним готуванням апісу, особливо в крупинках: деякі гомеопатичні аптеки готують апіс не з чистої бджолиної отрути, а з перезимувалих мертвих бджіл, кишечник яких (на весну більше ніж наполовину ваги бджоли) заповнений фекаліями. Тепер у різних клініках великих міст Радянського Союзу (Москва, Ленінград, Харків) проводиться перевірка терапевтичного діяння ряду гомеопатичних лікарських засобів.

Треба сподіватися, що в недалекому майбутньому сублінгвальний метод застосування апітоксину при деяких захворюваннях буде широко застосовуватися.

Розділ 5

Лікувальні властивості воску, прополісу і квіткового пилку

Бджолиний віск

Відомо, що бджолиний віск належить до складних речовин, склад яких навіть і в наші дні ще повністю не з'ясований. До складу бджолиного воску входить близько 15 хімічно самостійних компонентів (речовин). Встановлено, що бджолиний віск містить від 70,4 до 74,7% складних ефірів одноатомних спиртів (міридиловий, цериловий та ін.) і жирних кислот, від 13,5 до 15% вільних кислот (церотинова, мелісинова олеїнового ряду та ін.), від 12,5 до 15,5% граничних вуглеводнів (пентакозан,