Читати книгу - "Труна з Гонконгу"

— Саме так, приятелю. Це велика справа... надто велика для тебе. Я вкриваюся потом від думки, що ті двоє могли тебе вбити. Це була моя помилка. Треба було залишити тебе у спокої, та я не знав, що ти шукаєш Джефферсона.

— Я й не шукав... гадав, що він мертвий.

— Ми теж так вважали. Він ледь не обдурив нас. Ми розшукували Беллінґа, а тоді з'явився ти і привів нас прямісінько до Джефферсона.

— Тож ви його знайшли, — сказав я, замислившись, що ж робить Стелла, зачинена у ванній.

— Так, ми його знайшли, — його посмішка стала зміїною. — Вонґа ми також знайшли.

— А хто такий цей Вонґ?

— Він був членом нашої групи, але зробив помилку, зв'язавшись із Джефферсоном. Саме цієї миті вони отримують те, на що заслужили, а тоді те, що від них залишиться, скинуть у море.

— І що ж вони вам зробили?

— Саме так ми чинимо зі злодіями та зрадниками, — відповів Енрайт. — Це — єдиний спосіб боротьби з ними. То що ти повідав копам?

— Нічого, що не було б їм і так уже відомо.

Він певний час дивився на мене, а тоді підвівся.

— Зараз ми з тобою трішки пройдемось, а тоді прокатаємось. За дверима є четверо моїх людей. Один неправильний рух, і він буде твоїм останнім. У моїх хлопців є ножі, якими вони можуть убити з відстані у сорок футів. Поки хтось дізнається, що ти мертвий, вони опиняться уже за милі від тебе, тож будь обережний. Ходімо!

— А що буде після прогулянки та поїздки? — запитав я.

Він усміхнувся.

— Дізнаєшся. Підводься, приятелю, і будь обережний.

Я встав, коли Енрайт рушив до дверей. Він відчинив їх та відійшов убік.

— Коридорний тобі не допоможе. Він працює на мене, тож не роби дурниць, — сказав Гаррі. — Ми зійдемо сходами вниз. Ще один мій хлопець у фойє. Тож просто продовжуй іти, якщо хочеш залишитися живим.

Ми вийшли у коридор. Енрайт засунув пістолет у кишеню, і далі стискаючи його в руці. Коридорний всміхнувся до мене, коли ми підійшли до сходів.

— Спускайся, — наказав Гаррі. — Я відразу позаду тебе.

Важкою ходою я спустився чотирма маршами сходів й увійшов у велике фойє.

Воно було навдивовижу безлюдним: тільки двоє чоловіків сиділи у кріслах. Одним із них був сержант Геміш. На іншому просто з ніг до голови було написано, що він коп. Його я раніше не бачив. Я лише раз зиркнув на них, а тоді швидко розпластався долілиць на плюшевому килимі за частку секунди до того, як позаду мене прогарчав пістолет. Лежав там, і моє серце вискакувало з грудей, поки наді мною продовжувалась перестрілка.

Через деякий час мене штурхнули черевиком.

— Ви можете підвестися, — сказав Геміш.

Я перекинувся і глянув на нього, а тоді повільно підвівся. Енрайт лежав навзнак, з рани на його обличчі текла кров, а куртка диміла. Поглянувши на нього ще раз, я зрозумів, що він мертвий.

— Ви мусили його вбивати? — запитав я.

— Якби я цього не зробив, він убив би вас, — байдуже сказав Геміш. — Можливо, він би вбив навіть мене.

— Є ще інші, і коридорний на четвертому поверсі — один із них.

Поки коп ішов до ліфта, Геміш сказав:

— Ми пов'язали інших. Хто була та жінка, яка зателефонувала нам?

Я безтямно поглянув на нього:

— Яка жінка?

— А як би ми в дідька опинилися в цьому готелі, якби вона не сказала нам, що тут відбувається? — роздратовано запитав Геміш. — Телефонувала жінка. Хто вона?

— Не знаю, — сказав я. — Можливо, хтось із моїх фанатів.

До фойє увійшло з півдюжини китайських поліцейських. Геміш поговорив із ними, а тоді різко повернув голову в мій бік.

— Ходімо, — кинув він. — Вам треба зустрітися з головним інспектором.

Поки китайські поліцейські забирали те, що залишилося від Енрайта, ми з Гемішем вийшли з готелю та підійшли до джипа, який уже чекав нас.

4

Я прочекав у кімнаті в головному управлінні поліції більше трьох годин. Там була кушетка, на якій я кимарив. Близько четвертої години ранку Геміш, блідий і втомлений, потрусивши, розбудив мене.

— Ходімо, — сказав він.

Я застогнав, усвідомлюючи, що моя голова й досі болить, і сів.

— І що ви готуєте для мене тепер? — запитав я.

— Головний інспектор готовий поговорити з вами. Думаєте, ви єдині хочете спати?

МакКарті пихкав люлькою, під рукою у нього стояло горнятко з чаєм. Поліцейський поставив горнятко чаю і біля мене, коли я вмостився на стільці з високою спинкою. Геміш, долаючи позіхання, стояв, обіпершись на стіну.

— Морська поліція затримала чоловіка, який намагався утекти на швидкохідному катері Енрайта, — сказав МакКарті. — Він завдав нам трохи клопоту, та врешті-решт проговорився.

— Американець?

— Китаєць... він із Кантона. Оскільки ви працюєте над справою Джефферсона, то я подумав, що варто вам розповісти про це.

— Дякую. Джефферсона поки не знайшли?

— Його виловили із бухти близько півгодини тому, — сказав МакКарті й скривився. — Закладаюся, що він волів би померти відразу ж. Вони, напевно, добряче відлупцювали його, перш ніж убити. Тепер уся ця справа виглядає зрозумілішою. Я бачу її так: із часу свого приїзду сюди він жив на аморальні заробітки цієї дівчини, Джоан. Не знаю, чому він зрештою одружився з нею, хіба що для того, аби заткнути їй рота, та в будь-якому разі Джефферсон одружився з нею за кілька тижнів після своєї першої зустрічі з Френком Беллінґом, котрий, як я вам говорив, був одним із головних ділків у цій контрабанді наркотиків.

У Беллінґа була ця вілла на Ріпалс-бей, яку він орендував у Лін Фена. Чи мав Лін Фен хоч якесь уявлення про те, з якою метою використовували цю віллу, мені невідомо, але маю намір дізнатись. Вілла зручна для приймання партій наркотиків. Там є гавань, швидкохідний катер, і вона ізольована. Та для Беллінґа усе ставало аж надто гарячим. Ми мали отримати ордер на його арешт. Беллінґа заздалегідь повідомили, що ми підбираємось ближче, і він вирішив дременути у Кантон, поки все не вляжеться. Та хтось мав лишитись на віллі, аби подбати про контрабанду наркотиків. Він умовив Джефферсона переїхати туди. Того