Читати книгу - "Ти не мій брат, Ханна Еванс "

Артур 

Приїжджаю у наш двір. Серце тарабанить з шаленою силою.

" Настав той момент, коли потрібно поговорити, вдихнути її запах, відчути у своїх обіймах... "

Заходжу у будинок, тиша, з кухні розноситься приємний аромат. І якщо мої рецептори вірно працюють, це запах яблучного пирога.

В голові одразу виникають спогади... Матері... Її турботи... Цей пиріг вона готувала у дитинстві. Я насолоджувався кожним шматочком її любові. А тоді все змінилося і вона забула про сина. Чужий, багатий чоловік, став для неї важливішим за нас з батьком.

" Напевно Марина готує... "

Подумалось мені, хочу пройти повз. Щось всередині змушує зупинитися і заглянути на кухню. Зайшовши у кімнату, завмираю.

" Втікачка? "

Помічаю, як Настя витягає пиріг з духовки. Одягнена у свою піжаму, підтанцьовує і наспівує якусь мелодію.

Всередині все перевиртається. Я тихо підходжу, але Настя мене не помічає, а далі танцює. Тоді виконуючи свій милий танець, випадково врізається у мою спину та завмирає. У ніздрі вдаряє її запах, мій розум затуманюється. Я не витримую і розвертаю "втікачку" до себе. Від неочікувпності, вона врізається у мої груди і дивиться здивованим поглядом.

" Настя така мила, коли хвилюється... "

В цей момент, забуваю де ми знаходимось. В мій погляд потрапляють її губи. Вони нагадують стиглу вишню, так і манять доторкнутися. Настя помічає мій хтивий погляд і хоче відхилитися, але не встигає. Я швидший і перш ніж вона повертає своє обличчя, безсоромно впиваюся у її вуста. В цей момент, мене наче струмом пробиває. Розум десь далеко, руки зжимають її талію і тягнуть до себе. Коли Настя більше не заперечує, а відповідає з такою віддачею. То в мені, наче вогонь розгоряється. Вона дуже ніжна, а наш поцілунок такий гарячий. Настя стогне мені в губи. Від цих емоцій і шалених відчуттів, забуваю, що в будь - яку мить може хтось зайти. Зараз весь "горю" і ще сильніше стискаю її талію, запускаю свій язик. Раніше боявся її злякати, адже з нею так не можна. Наші поцілунки були ніжні, вибухові. А зараз, це виглядає занадто нагло і зухвало. Відчуваю, як Настя розслабляється в моїх руках, а тіло вкривається сиротами. Від цього, мені "нутрощі скручує".

Раптом, вона швидко відскакує від мене, наче її кип'ятком ошпарило.

 - Артур, що ми робимо? 

Дивиться зляканими очима і хоче вирватися з моїх обіймів, але я не даю їй цього зробити.

 - Нас батьки можуть побачити.

 - І нехай, я цього не боюсь. А навпаки, хочу їм розповісти про наші відносини.

 - Які відносини, Артур? Ти при своєму розумі?

 - Хіба ти цього, не хочеш?

 - Не знаю...

 - Настя, батьки нас зрозуміють, ось побачиш. У них своє життя, а в нас своє.

 - Але...

 - Я все знаю про Вадима.

Раптом її обличчя змінюється і вона з шокуючим виглядом, дивиться мені у очі.

 - Мама нізащо цього не дозволить.

 - Давай я з нею поговорю.

 - Що? Ні, навіть не думай! Ми все зіпсуємо.

 - Чому ми маємо все зіпсувати? Ти мені не довіряєш? 

 - Артур, я не можу.

 - Може досить вже? Краще розкажи мені правду.

 - Яку?

 - Про вашу угоду.

 - Угоду?

 - Вадим казав, ти маєш що розповісти.

 - Розповісти? Я?

Зі сльозами на очах, "втікачка" дивиться на мене.

 - Він перехопив мене у тому "злочасному кафе", усю пониклу і розбиту. Налякав та сильно тиснув. Я переживала за вас, тому й погодилась. Хоча, пізніше пошкодувала.

 - На що, погодилась? 

 - Кинути тебе... 

Вона сідає на стілець і продовжує. 

 - Він сказав, що я - хороша можливість тобі помститися. А якщо відмовлюсь, то у тебе будуть проблеми. І...

Замовкає та опускає очі, беру її за руку і "втікачка" розслабляється.

 - Він обіцяв розповісти батькам, що ми спимо з тобою. А моя мама...

Одразу розумію про що вона.

 - Я зрозумів. Тільки та паскуда про це не сказав. 

" Тепер розумію, чому Настя так вчинила... "

Опускаюсь і беру її обличчя своїми руками.

 - Мила моя, я ніколи тебе не ображу і боротимусь за нас, обіцяю.

Вона зривається.

 - Ні! Ти не знаєш мою матір. Вона у всьому буде звинувачувати себе і розійдеться з твоїм батьком. Ось побачиш, а він не заслужив на таке.

Знову підходжу до неї, нахиляюсь до її обличчя і торкаюсь своїм чолом. А тоді шепочу.

 - Настя, хіба ми не зможемо бути щасливі? Давай хоча би, спробуємо.

 - Артур...

Чуємо, як хтось спускається по сходах, а тоді кличе.

 - Настю, доню, це ти? 

Дорогі мої, мала вчора викласти нову главу, але вона була невідредагована. 

Приємно читання і мирної ночі... 

Ваша Ханна Еванс❤️