Читати книгу - "Не дуже владний бос для залізної леді, Анна Шторм"

Вже геть втомивши себе цими міркуваннями, ледь під ранок зімкнула очі і вперше в житті проспала на роботу. 

***
В офіс летіла, як ошпарена, бо ж сьогодні купа справ, та й запустила багато, от і виросли “хвости”. Зарубала ж собі на носі, що почуття дуже шкодять робочому процесу, але ж тут скільки всього накотилось хвилями, що не важко й розгубитись.  

В холі “Золотого Пера” її зустрів Мирон, з гарними новинами, що до них звернулись ще дві фірми. Хоч невеличкі, та все ж краще, ніж нічого. Жанна подякувала тямущому хлопчині, та спитала, хто сьогодні на роботі є. Мирон швидко перелічив: “Ірина і Аріна, Іван, Ельвіра Натанівна!”.

“Значить, Тихона немає…” – з жалем подумала про себе, та пішла до кабінету. 

Година минула в роботі непомітно. Плани, макети, аудит замовників та конкурентів, перегляд матеріалів від дівчаток-копірайтерів. Все це і на користь агентству, і відволікає гарно. 

Та все ж, коли грюкнули двері кабінету напроти, Жанна перетворилась на одне велике вухо. То був кабінет шефа, якого вона тепер навіть про себе “самодуром” вже не називала. 

“Привіт! Мироне, а принеси мені особові справи всіх працівників!” – наче й тихо сказав Маєвський, та Жанна почула. 

“Навіщо це йому?” – з подивом подумала. 

“Зараз!” – з ентузіазмом вигукнув Мирон, і Жанна зірвалась зі свого крісла, ледь ноутбук зі столу не змівши. 

Вихорем влетіла без стуку в кабінет Тихона якраз тоді, коли Мирон приніс стос роздрукованих справ. 

– Навіщо вони тобі? – сипонувши іскрами з очей, спитала. 

– Мені? Так для кращого знайомства з працівниками! Маю ж я знати, з ким працюю! – не розгубився, тільки якось помітно зблід Тихін. 

– А особисто познайомитись не варіант? Тільки на папері треба? – сама злякалась свого натиску, та відступати вже не було куди, йшла напролом, притискаючи Тихона до столу. А Мирон, побачивши, що смаженим пахне, кинув папери на стіл, та випарувався з кабінета. 

– Та що трапилось? Я, як директор, маю право знати…

– Та будь ласка! – Жанна спритно вихопила листочки зі своїм фото. 

– А це вже ні! Всі так всі! – схопився за листочки і Тихін. 

Так і тримали їх в руках за різні кінці, Жанна, пропалюючи Тихона поглядом, а той – дивлячись з сумішшю подиву і цікавості. 

Врешті, наче тестуючи обстановку і настрій Тихона, Жанна легенько смикнула листки до себе. Тихін у відповідь зробив те ж саме. 

“Віддайте!” – спалахнула миттєво, розсердившись на абсурдність ситуації. 

– Віддам, якщо скажеш, чому не хочеш показувати! – знайшовся бос, якого Жанні знову захотілося назвати самодуром. 

– Не скажу! – ще сильніше смикнула, і Тихін ойкнув, певно, порізавшись гострим краєм, але листочки в руках втримав. 

– Тоді не віддам! – впевнено подивився Жанні в очі. 

– Он як! Тоді я заберу! – перехилилась через стіл, по обидва боки якого вони опинились, і смикнула з усієї сили. Та Тихін тримав міцно, лиш опинився ближче. 

І тоді Жанна вирішила застосувати свій останній козир. Нахилилась, і своїми губами торкнулась губ боса. І розрахунок виявився вдалим, бо Тихін миттєво закрив очі і відповів. 

І Жанна на мить “пропала”. Танула на його устах, мов сніжинка, забула про все на світі. Тільки стук в двері її “розбудив”. А тому, доки не оговтався Тихін, вона таки вихопила папери і швидко зацокотіла каблучками геть. 

Але Маєвський лиш задоволено посміхнувся їй у спину. Її прізвище та ім'я він побачив. Воно було вже йому відомим, отже нічого нового йому ця роздруківка не дала. Крім однієї цікавої деталі, яку він теж встиг помітити своїм професійним чіпким зором. 

***
Любі читачі, дякую за підтримку вашими зірочками і коментарями! Будь ласка, підпишіться на мою сторіночку, щоб не пропустити новини ) 

***