Читати книгу - "Бунтівник та аристократка, Крістіна Логоша"

— Приїхали, виходь, — скомандував Крістоф.

- Ні, - я поклала руки на коліна і з викликом подивилася в його очі, - нікуди я не піду.

- І що ти пропонуєш робити? - Іронізував Крістоф.

— Не вийду з машини, доки ти не вибачишся. А якщо спробуєш мене дістати силою, я здійму такий крик, що сюди зберуться всі журналісти міста? Нехай вони теж подивляться, яка в тебе несамовита дружина.

Крістоф кинув погляд на водія, з машини вони вийшли одночасно, як за командою. Я внутрішньо напружилася - щось було не так. Мій чоловік нахилився до вікна і запитав:

— Точно не вийдеш по-доброму?

— А ти вибачитись не хочеш?

— Ну, я тебе попереджав.

Крістоф поклав руку на дах машини, я відчула, як довкола мене завібрував повітря. Мене охопило занепокоєння…

…і я впала на дорогу. Від здивування навіть не зрозуміла, що сталося, машини більше не було, а я сиділа на парковці. Крістоф швидко підняв мене з землі.

— Що ти зробив із машиною?!

— Ходімо всередину, ми привертаємо багато уваги.

І справді, така демонстрація сили не змогла пройти непомітно. До стоянки почали підходити перехожі, які бачили чарівне зникнення авто.

- Нікуди я з тобою не піду, поки ти мені все не поясниш.

- Ів, відповіді я дам тільки в ресторані. В принципі… твоя справа, можеш чекати мене на вулиці, охорона за тобою наглядатиме.

Крістоф байдуже відвернувся і пішов до входу. І хоча я не збиралася з ним вечеряти, залишатися в компанії Еріка, який не аби як дратував після втечі, мені не хотілося. До того ж мені було цікавиво. Помешкавши ще трохи, я пішла за Крістофом.

Я залишила пальто у гардеробі. У ресторані була романтична атмосфера. Біло-сірий інтер'єр розбавляли меблі горіхового кольору. Великі вікна доходили до стелі і були завішані об'ємними білими шторами. На кожному столі стояли білі троянди. Трохи збентежило відсутність відвідувачів, але я списала це  на ранок.

Крістоф сидів за центральним столиком і про щось розмовляв з офіціантом. Я підійшла ближче і сіла навпроти нього.

- Я вимагаю пояснень! У мене накопичилося безліч питань.

— Оголоси весь список. Я саме зробив для нас замовлення.

— Починаючи від того, навіщо ти зруйнував мій шлюб, що тобі від мене взагалі треба, звідки у простої людини без роду така сильна магія, що відбувається в Ясному Утьосі…

— Справді, багато запитань. Що я отримаю за те, що на них відповім?

- В сенсі? Тобі потрібна нагорода, щоб розповісти правду?! Який же ти мерзотник, Крістофе.

— Я не мерзотник, а стратег. Хоча одне одному не заважає. Можу запропонувати варіант: я відповім на одне твоє запитання, а ти надаси мені послугу.

- Яку послугу?

- Це секрет. Дізнаєшся після того, як отримаєш мою відповідь. Вибирати, звісно, ​​тобі. Ти можеш і надалі жити у незнанні.

Зважуючи на ризики, я зробила паузу в розмові.

- Я згодна. Але якщо прохання буде вульгарним, я його виконувати не буду.

- Домовилися. А ось я б із задоволенням виконав будь-які твої вульгарні прохання.

На цей раз мені стало смішно, і я мимоволі відзначила, що мені подобається його почуття гумору.

— Навіщо ти одружився зі мною?

Офіціант приніс замовлення. Я пильно дивилася на Крістофа.

— Усьому винна твоя блакитна кров і професор Альберт. Адже ти зрозуміла, що він вивчає виникнення та еволюцію магії. В одному зі своїх досліджень він відстежував родовід всіх аристократичних ліній Ольбурзької аристократії. Як з'ясувалося, не так просто знайти незмішану кров. Але йому вдалось. Ів - ти, мабуть, єдина, хто не забруднив свій рід зв'язком з безрідним простолюдином. Від помилкового зв'язку з Хансом я тебе зміг уберегти.

Остання фраза пролунала як сигнал атаки.

— А чим ти кращий за нього?

- Не краще. Але сильніше і розумніше, якщо зумів забрати те, що він не зберіг. І це не вся відповідь на твоє запитання, а лише передісторія. Як ти вже помітила, я маю дуже неабиякий рівень магії. Та чого скромнічати, напевно, немає нікого сильнішого за мене. І мені дуже хотілося б передати свої здібності своїм майбутнім спадкоємцям. Для цього мені потрібна та, зв'язок з якою тільки посилить магічний потенціал мого роду.

Від такого відвертого зізнання віяло нахабством і безпринципністю. Я обомліла, а потім з'явилося відчуття, що Крістоф мене дурить.

— Ми не матимемо спільних дітей. Хіба що такий сильний маг, як ти, сам собі їх начарує. Але я в цьому участі не братиму.

- Час покаже.

- Мені потрібно йти. Я хотіла б ще заглянути в одну лавку.

Дико захотілося забрати ноги якнайдалі від нього.

— А як моя послуга?

- Ах да. Я вже й забула, – трохи нервово промовила я.