Читати книгу - "Сни Морфея , Tалі Птах"

— Я вже говорив про ігри, — з рештою відповів той і, взявши Рея на руки, направився до виходу.

— Ну і чого, неборе, він так реагує на все? — буркнув Мартин, пожав плечима і зібрав з столу брудні чашки від кави.

— Тому що, юначе, — через спину сказав інженер. Виявилось, що він ще не вийшов, чого ніяк не очікував секретар, від чого підскочив, — Я не люблю ігри про смерть і прості смертні ніколи не зрозуміють, не відчують того болю і страху, яку відчувають пілігрими. Якщо ця гра вразить тебе своєю правдоподібністю і реалістичністю, я на неї гляну. А до тих пір повідом четвертий поверх, що їх робота полягає в програмуванні атрибутики пілігримів, а не розробка ігор. 

Лорі хотів стримати посмішку, але дивлячись на зляканого гуцула це ніяк не виходило. 

— Дивно, що Рей визнав Мартина, — в машині сказав Лорі і на секунду повернув голову до друга.

— На нього це не схоже, проте може то і краще. В мене вже хребет болить його носити, — зізнався Моро і, ніби в доказ своїм словам, вигнув спину, — Може він потрохи забуває. Йому ж стільки заспокійливого давали.

— Можливо, — погодився доктор, — Я спочатку обстежу Ліру. Аурометр вивезу в найдальший куточок корпусу. Чому ми ніколи не перевіряли, чи вловлює пристрій ауру оточуючих пілігримів? — сам себе спитав Деванс.

— Тому що ми ніколи не тестили його одночасно з двома пілігримами. Як то було, одна дитина і купа дорослих. Хто ж знав, що в когось після закриття воріт може концентруватись аура. 

— Якщо вона концентрується, значить ворота ще не закрились, просто тепер ти не можеш зробити перехід. Точніше, тепер тобі не так легко його зробити. 

— Думаєш, — з тихим хрипом спитав Алекс, — я його ще зроблю?

Лорі піджав губи і глибоко зітхнув.

— Не знаю, друже, — видих той, — Мушу зізнатись, що я маю дуже погані думки на цей рахунок.

— Місія? — не спитав, скоріше затвердив Моро і відвернувся до свого вікна. Нарешті тишу в голові заполонила музика. Якась чудна, незрозуміла з хаотичним ритмом, вона драконила слух, але Алекс швидко абстрагувався від неї. 

— Так. Якщо… Алекс, а що якщо тоді… розумієш? Я маю на увазі… — Деванс потер потилицю від незручності і незграбності слів. 

— Думаєш, тоді я мав стати блукачем, а Аїд взяв у жертву моє око і звільнив від того? Що за маячня? Ти перечитав фанфіків по мені і Аїду? 

— Тоді що там…

Лікар не встиг договорити. Око інженера погрожуючи гостро і колючо дивилось на співрозмовника. 

— Ясно. Зрозуміло. Ти не хочеш про то говорити, — здався Лорі, — Проте, те що там трапилось може приплести до себе і Ліру.

— Вона наступний блукач і на ній лежить наступна місія? В тому є логіка, проте, Лорі, тому я і не можу про то говорити. Я просто хочу, щоб Ліра нормально пройшла свій шлях пілігрима і увезти її і Рея кудись далеко від цього міста. 

Біля центральних воріт в школу стояла велика бежева постать і нервово палила. 

Чоловіки вийшли з машини, коли Лорі припаркувався. День був сонячним і жарким, проте руки в Моро були льодяні. Від холодну кінчики пальців кололи, а тепла ручка Рея здавалось пекучою. 

Давід Мельник палив спиною до воріт, щоб юне покоління не брало з нього дурний приклад. 

— Порушуєте, шановний мер, — здалеку сказав Деванс, а коли підійшли ближче протяг руку.

Мельник привітався з чоловіками. Навіть Рей погодився потиснути пухку ручку чоловіка.

— Ви нас чатуєте? — здогадався Лорі.

— Вас, панство, вас, — відповів Мельник і викинув у смітник спалену цигарку.

— Я поспішаю, — повідомив Лорі і глянув на ручний годинник, — я пізніше підійду. 

Доктор увійшов у двір школи. Мельник дивився йому вслід, вперши руки в боки. Без того замучений піджак розтягся і ґудзик, подібно Пітеру Паркеру у костюми людини-павука, тримаючого потяг на розбитій колії, намагався утримати борти піджака і самому не відірватись. Боротьба пластикового п’ятачка викликала посмішку, на похмурому обличчі Алекса.

— Що? — не зрозумів мер, він повернувся і підвів брів, підіймаючі голову до інженера, оскільки Моро був майже на дві голови вище, — а взагалі то не важливо. Знаєш що?

— Вероніка? — постановив Алекс і направився у двір школи. 

Мельник поспішив за ним.

— Алекс, зачекай. Давай сядемо. Хух, ти з хлопця бігуна тренуєш. Як він встигає за тобою? — спитав він і сів поруч з інженером, — Так ти з нею бачився? Я не лізу у ваші сімейні справи, тільки я б на твоєму місці телефонував адвокату. В неї нема допуску в школу, але то питання часу. Ніхто не має права їй їх не видати.

— Я відкуплюсь, — байдуже сказав Моро і очима знайшов Рея який гойдався на ближчій гойдалці. Те що Рей знову відлип від батька викликало у Алекса подвійні почуття.

— Спробуй. Я що сказати хотів. Ти можеш на мене розраховувати. Я допоможу чим можу. Ми всі хочемо благополуччя цим дітям, проте закон є закон. Вона їх матір і має на них такі самі права як і ти, якщо не більше. 

— Я!... — зірвався Моро криком на мера, але швидко взяв себе в руки, обернувшись вовком, сказав тихіше з льодом в голосі, — Я цих дітей не віддам. Я піклувався про них стільки часу абсолютно один, не боявся їх і не шарахався. Я пройшов два пекла і це не фігуральний вираз.