Читати книгу - "Кляті вечорниці, Герцог Фламберг"

Мстислав лежав на холодній землі, обвіяний вечірнім вітром. Його очі, що колись бачили стільки битв і радощів, були назавжди заплющені. В останню мить він відчував спокій, який ніколи раніше не знаходив. Його душа, вільна від земних уз, нарешті змогла знайти той мир, якого так довго шукала.
Раптом, з темряви виступила фігура. Жінка, одягнена в чорне, немов сама ніч, підійшла до тіла померлого козака. Її обличчя було приховане капюшоном, але з-під нього визирали великі, сяючі очі, що нагадували зірки. Це була Забираюча, таємнича істота, яка прийшла за душою померлого.
Вона поклонилася тілу Мстислава, віддаючи шану його довгому і важкому життю. В її погляді не було ні жалю, ні осуду, лише глибока повага до того шляху, який пройшов цей старий козак. Потім, не вимовивши жодного слова, вона простягнула руку і торкнулася чола Мстислава. В ту ж мить навколо неї з'явилося яскраве світло, і вона разом з душею козака зникла в нічній темряві.
Здавалося, сама природа відчула відхід Мстислава. Вітер стих, а річка Ворскла, ніби оплакуючи втрату, зашепотіла тихіше. На місці, де лежав козак, залишилася лише прохолодна роса і легкий аромат степових трав.

Кінець