Читати книгу - "Меч приречення"

— Геральте, — застогнав Горицвіт. — Він за три дні заробив більше, ніж я співом за все життя!

— Я б на твоєму місці, — серйозно сказав відьми́н, — покинув співи і зайнявся торгівлею. Попросися, може, візьме тебе в науку.

— Відьми́не, — Теліко потягнув його за рукав. — Скажи, як я міг би тобі… віддячити….

— Двадцять дві коруни.

— Що?

— На нову куртку. Глянь, що зосталося з моєї.

— Знаєте що? — крикнув раптом Горицвіт. — Ходімо усі до дому розпусти! До «Пасифлори»! Бібервельти ставлять.

— А впустять половинчиків? — стурбувався Деїнті.

— Хай спробують не впустити, — Шапель прибрав грізну міну. — Хай тільки спробують, то я весь їхній бордель звинувачу в єресі.

— Ну, — гукнув Горицвіт. — То все гаразд. Геральте? Йдеш?

Відьми́н тихо засміявся.

— А знаєш, Горицвіте, що із задоволенням.

Трішки жертовності

I

Сирена до половини тіла випірнула з води і сильно, різко забила долонями об поверхню. Геральт впевнився, що в неї гарні, можна сказати — бездоганні груди. Ефект псував лише колір — пипки були темно-зеленими, а їх облямівка лише ледь світлішою. Спритно пристосовуючись до надбігаючої хвилі, сирена проворно вигнулася, стріпонула мокрим волоссям салатової барви і мелодійно заспівала.

— Що? — принц перехилився через облавок когга[41]. — Що вона каже?

— Відмовляє, — озвався Геральт. — Каже, що не хоче.

— Ти переклав, що я її кохаю? Що життя собі не уявляю без неї? Що хотів би з нею побратися? Що тільки вона, жодна інша?

— Переклав.

— І що?

— І нічого.

— То повтори.

Відьми́н пальцями торкнувся губ та видобув із горла тремтячу трель. Насилу добираючи слова та мелодію, почав перекладати освідчення принца.

Сирена, горілиць лігши на воду, перебила його. Заспівала:

— Не мучся, не перекладай. Я зрозуміла. Коли він зізнається мені в коханні, то завжди в нього такий дурнуватий вираз обличчя. А щось конкретне сказав?

— Не так, щоб надто.

— Шкода, — сирена затріпотіла у воді й пірнула, сильно вигинаючи хвоста і спінюючи море зрізаним плавцем, схожим на плавець барабульки.

— Що? Що вона сказала? — спитав принц.

— Сказала, шкода.

— Чого шкода? Що б це означало?

— Я так думаю, що то була відмова.

— Мені не відмовляють! — вереснув принц усупереч очевидним фактам.

— Пане, — буркнув капітан когга, підходячи до них. — Невід напоготові, досить закинути — і вона ваша…

— Я б не радив, — тихо сказав Геральт. — Вона не сама. Під водою їх більше, а у глибині під нами може бути кракен.

Капітан затремтів, зблід і безглуздим жестом обіруч ухопився за сідниці.

— Кра… кракен?

— Кракен, — підтвердив відьми́н. — Тож я б не радив жартів із неводами. Досить їй крикнути, — і з цього човенка плаваючі дошки залишаться, а нас утоплять, як кошенят. А, зрештою, вирішуй, Агловалю, чи ти хочеш із нею побратися чи піймати неводом і тримати в бочці.

— Я її кохаю, — твердо сказав Агловаль, — і хочу взяти жоною. Але для цього треба, щоб вона мала ноги, а не хвіст, покритий лускою. І це можна зробити, бо я за два фунти добірних перлин купив магічний еліксир з повною гарантією. Вип’є — і в неї виростуть ніжки. Правда, доведеться трохи потерпіти, днів зо три, не більше. Клич її відьми́не, скажи їй це ще раз.

— Я вже двічі казав. Відповіла, що ні, це виключено. Але додала, що знає морську чарівницю, моршинку[42], яка може закляттям перетворити тобі ноги на елегантний хвіст. Безболісно.

— Вона, мабуть, здуріла. Я з риб’ячим хвостом? Нізащо! Клич її, Геральте!

Відьми́н сильно перегнувся через борт. Вода у його тіні була зеленою і видавалася густою, мов кисіль. Але кликати сирену не довелося, — вона раптом випірнула і з’явилася над поверхнею у фонтані води. Якусь мить стояла на хвості, потім попливла з хвилею й обернулася горілиць, демонструючи всі свої принади. Геральт ковтнув слину.

— Гей, ви! — заспівала. — Чи ще довго? Мені шкіра порепкає від сонця. Біловолосий, спитай, чи він згоден.

— Ні, не згоден, — відспівав відьми́н. — Ш’єєназ, зрозумій, він не може мати хвоста і жити під водою. Ти можеш дихати повітрям, а він під водою зовсім ні!

— Я знала! — тонким голосом крикнула сирена. — Знала! Відмовки, дурні наївні відмовки, ні на гріш жертовності! Той, хто кохає, вміє жертвувати. Я заради нього жертвувала собою, щодня вилазила на скелі, стерла собі луску на сідницях, подряпала плавці, застудилася через нього! А він не хоче пожертвувати отими двома паскудними ходаками? Любов, — це не тільки брати, треба ще вміти зрікатися, жертвувати! Скажи це йому!

— Ш’єєназ! — закричав Геральт. — Ти не розумієш? Він не може жити у воді!

— Я цих дурних відмовок не приймаю! Я теж… Я теж його кохаю і хотіла б відбути з ним нерест, але ж як, коли він не хоче стати тирлаком? Де б я мала відкласти йому ікру, в шапку чи що?

— Що вона каже? — закричав принц. — Геральте, я не для того тебе сюди привіз, щоб ти з нею дишкурси заводив, а…

— Стоїть на своєму. Сердита.

— Давайте того невода! — заревів Агловаль. — Я її з місяць потримаю в басейні…

— А цього не хочете! — закричав капітан, з допомогою ліктя демонструючи, якого саме цього. — Під нами може бути кракен. Ви, пане, колись кракена бачили? Як ваша воля, стрибайте до води і ловіть її руками. А я туди не полізу. Я з цього когга живу!

— Ти з моєї ласки живеш! Давай невід, бо накажу тебе повісити!

— Поцілуйте пса під хвіст! На цьому коггові моя влада найвища!

— Тихо, обидва! — гнівно крикнув Геральт. — Вона щось каже, а діалект тяжкий, мушу зосередитися.

— З мене годі! — співуче прокричала Ш’єєназ. — Я голодна! Ну, біловолосий, нехай він зважується, зважується негайно. Одне тільки скажи: я не хочу, щоб з мене глузували, і не водитимуся з ним, якщо він виглядатиме ніби чотирилапа амеба. Скажи йому, що для тих розваг, які він пропонує, маю приятельок, вони це куди ліпше роблять. Але я таке вважаю недозрілими забавками, вони годяться хіба для дітей перед зміною луски. А я нормальна здорова сирена…

— Ш’єєназ…

— Не перебивай мене! Я ще не закінчила! Я здорова, нормальна і дозріла для тирла, а він, якщо справді мене прагне, повинен мати хвіст, плавці й усе, як у нормального тритона. Інакше я знати його не хочу!

Геральт швидко перекладав, стараючись уникнути вульгаризмів. Вийшло не так, щоб дуже. Принц почервонів, брудно вилаявся.

— Безсоромна дівка! — вереснув. — Холодна макрель! Нехай знайде собі хека!

— Що він сказав? — зацікавилася Ш’єєназ,